На околиці села росте липа – висока, широка у кроні. Коли спека, приємно постояти у її затінку. У червні вона рясно вкривається золотим цвітом. Зі сусідньої пасіки прилітають бджоли « на заготівлю» меду. Шкода, що не можна назривати з неї цвіту для чаю. Не досягнеш. Хіба що доведеться волочити за собою довжелезну драбину. Липу облюбували пернаті, і вона перетворилася на пташину «багатоповерхівку». На самому чубку дерева гніздо звили горлиці. Вони схожі на голубів, але більші, на шийках завжди носять намисто. Трохи нижче, у дуплі, поселилися дятли, і ще «поверхом» нижче невеличке затишне дупло-помешкання знайшли синички. А під самим коріннями липи (вважайте «підвальним приміщенням») облаштували «хатинку» невтомні мурахи. Чим не багатоповерхівка?..
Якось навідалася у гості сорока. Птахи гуртом проганяли її. Щоправда, участі у цьому дійстві не брали синички. Надто вже малі. Сорока – злодійка. Краде яйця з чужих гнізд, навіть пташат.
У першій половині літа пташині сімейства мали багато клопотів – годували ненаситних малят. Коли ж вони підросли і покинули гнізда, склалося враження, що липа осиротіла. Останню красу подарувала дереву осінь, позолотивши листя. Але невдовзі і воно опало.
…Під поривами вітру на околиці села поскрипує самотня липа. Пізньої осені і взимку тільки чорне вороння час від часу всідається на її гілки. Ще зрідка навідуються дятли, барабанячи по дереву. Можливо, ті самі, що облаштували собі на липі дупло.
