Увечері була відлига, а вночі раптово вдарив міцний мороз. Земля, дерева, кущі, стеблинки трав враз опинилися у володіннях Снігової Королеви. Рано-вранці йду з батьками до церкви. Надворі ще господарює зимова темрява. Де-не-де її прорізає світло з вікон, на шибках яких красуються намальовані морозом квіти. Від цього світла білий сніг місцями стає жовтим. Ступаємо, де більше снігу. Так надійніше, не посковзнешся.
Після Служби Божої, сповнені доброго настрою, виходимо з храму на церковне подвір’я. Сонце тільки піднялося з-за обрію і послало свої промінці на землю. Все довкола вкрите кришталевим інеєм. Замерзлий сніг виблискує мільярдами кольорових зірочок. На очах вони міняють відтінки. Білокору березу не впізнати. Її чорні та молоді зелені гілочки-коси враз посивіли. А іній їй личить!.. Невдоволена сорока-скреготуха сіла на гілку дерева і струсила сніжинки-кришталики. Легенький вітерець тут же підхопив їх та дмухнув прямо мені в обличчя. Від такого «поцілунку» сороки стало ще радісніше. Посміхнувся їй, сказав: «Спасибі!». Сорока перестала скреготати.
Під широкими ялиновими лапами заховалося дрібне птаство – горобчики, синички. Їм байдуже до інею і навіть до міцного морозу, якщо у годівничках є корм. Не пошкодуйте жменьку крихт хліба чи зерен для пернатих! Нема годівнички, то покладіть гостинці під деревом, у затишному місці. Вони знайдуть. Весною та влітку неодмінно віддячать своєю допомогою проти шкідників.
На яблуні-дичці ще висять малесенькі яблука, які від інею перетворилися на пухнастих клубочків, деякі нагадують срібних їжачків. Ці плоди можуть висіти аж до кінця зими, якщо лютий вітер не поскидає їх на землю. І звідки в них стільки сил береться?..
Біля нашого будинку старий порохнявий пень одягнув срібно-кришталеву шапку. Він уже давно мертвий, але під ним вирує життя. Тут працелюбні мурахи (спостерігав за ним кілька років поспіль) облаштували собі домівку. І нехай вони взимку сплять, але ж живі! Весною, коли пригріє сонечко, мурахи прокинуться від зимового сну, а з ними «оживе» старий порохнявий пень. Бігають мурахи, а як подивитися здалеку, то аж потилицю почухаєш – пень рухається...
Замислився: «Як описати цю красу?.. Як назвати етюд?..».
Втім, назву шукати не варто. Таку зиму у народі називають «срібна», «кришталева».
Коментарі