Чому, мила Поточино,
Дівочою стала?
Чи щось тобі наврочено?
Чи доля дістала?
Сидить дідо на горбочку,
Обзір вибрав вдало,
Теє поле, що Дівочов
Поточинов стало,
Видно добре. І почав дід...
А я "провалився"
Углиб віків, бачу сто бід,
Усе, що твориться.
На тім полі пасла кізки
Молода дівчина,
А в дівчини старі батьки
Та хила хижчина.
У полудень свої кізки
Гнала напувати.
Саме з тої криниченьки
Напувала й мати.
Глибокая криниченька -
Чотири потоки
Звідси течуть, мов річеньки,
На чотири боки.
А було це у ті часи,
Коли злі татари
Наші землі грабували
Та людей вбивали.
Аж дивлюся на поляну
Банда татар суне
Прямо туди, до криниці,
Де дівчина "стине".
Злякалася, не втікає,
Кізок напуває.
І вже знає з переказів,
Що за цим буває.
Злий татарин наказує,
Щоб води подала.
Вона йому показує -
Напийся, татаре.
А бездушний татаринець -
Шаблю й на дівицю...
Проткнув її прямо в серце
Й кинув у криницю.
Відтоді народ тутешній
Назвав горе-поле...
Поточина Дівочая -
Назва в серце коле.
Затих дідо, курить піпу
І я "повернувся"...
Злість у мені, аж трясусь,
Чом, не заступився?!
