Місцями у долинках, ямках ще лежить посірілий сніг, а поля вже вкрилися зеленими килимами. Це зійшла озимина. “Чуб” такого ж зеленого кольору з'явився на пагорбку, що схожий на людську голову.
Іду стежкою весняного поля і милуюся краєвидами. Над молодими хлібними сходами від рання до смеркання літають жайворонки, то вверх, то вниз роблять у повітрі зигзаги. Їхні пісні ні на хвилинку не вщухають. Дружньо славлять весну. У народі кажуть: “Якщо жайворонки прилетіли, то вже настала справжня весна!”.
На відміну від багатьох інших пернатих, вони мостять свої гніздечка не на дереві чи кущі, а у травах на лузі, між стеблами зернових у полі, словом, на землі. І це небезпечно, особливо на лузі. Адже косар може необачно зачепити косою, корова, що випасається, стати ратицею... І тоді — нема пташат-малят чи кладки яєць.
Ніколи не забуду такий випадок. Влітку, з першою зорею, дідусь Микола пішов на луг косити трави. Через деякий час я з вилами у руках подався за ним розкидати покоси, щоб трава краще сохла на сонці, адже виросла високою, густою. Поміж рівно викладених покосів побачив два “козацьких оселедці”, що стирчали із землі.
- Дідусю, а чому ви не скосили цих пучечків трав? - запитую.
Той посміхнувся і застеріг:
- Маркіяне, навіть близько не підходь туди! Там — гнізда жайворонків. Є кладки з трьох і п'яти яєць. Перелякані дзвоном коси пташки щойно повернулися до них. Отож, як колись будеш косити і побачиш, що з трави вилетіла пташина, то будь обережним, бо там може виявитись її гніздо.
Такі дідусеві доброта і турбота мене глибоко вразили, навіть розчулили.
Ще один випадок стався взимку. На Різдвяні свята з батьками поїхав у віддалене село до того ж дідуся Миколи і бабусі Ярослави. У кухні смачно пахло стравами. Бабуся і мама готували святу вечерю. Я ковтав слину, а кіт Орфей облизувався. У віконце з двору постукав дідусь і покликав мене на подвір'я.
- Поглянь! - хитрувато промовив.
Він підняв останній зі стіжка оберемок соломи, а під ним — їжачок. Звірятко ще восени облаштувало собі кубельце на зиму і міцно та солодко заснуло. Їжачків я бачив не раз, було, що брав до рук, тільки не взимку. Той скрутився у клубочок, а голки щільно притиснув до тіла. Наша присутність його не турбувала, навіть не прокинувся. Такий і не схожий на їжачка.
Дідусь поклав оберемок соломи на місце, мені звелів принести зі сусіднього стіжка ще кілька оберемків і добре утеплити кубельце. Зверху поклав щільне рядно, що не промокає.
- Так буде краще! - пояснив дідусь, задоволено посміхаючись і потираючи долонями.
Коментарі