Холодний осінній вітер пострушував з горіха всі плоди. Ми акуратно позбирали їх у плетений вербовий кошик, запаслися на зиму. Все ж кілька горіхів залишилося під деревом, добре замаскувалися від людського ока під жовто-коричневим листям і поруділою травою. Однак їх знайшли ворони. Це також ласощі для них. Але лихо у тому, що шкаролупа на наших горіхах дуже тверда. Ворони навіть своїм міцним дзьобом не можуть розтрощити. Спробують дзьобнути раз-другий, покрутяться біля горіха і залишають.
Та є серед їхньої братії вельми розумні, кмітливі птахи, бо слово "хитрі" тут зовсім недоречне. Побачив, як одна ворона піднялася з горіхом високо у повітря і пустила його на асфальтову доріжку. Горіх гепнувся — та й розколовся. Тільки зернятко вибирай.
Спочатку подумав, що горіх у ворони просто випав, як у тій байці, коли спробувала заспівати на прохання лисиці і випустила сир. Та ж бо ні! Птаха спустилася на доріжку, з'їла зернятко, потім так само вчинила з наступним горіхом. Розумниця!
За таку кмітливість я вирішив похвалити ворону. Та що для неї слова... Вдома розтовк молотком кілька горіхів, вибрав зерна і поклав на доріжку, а сам сховався за будинок, став спостерігати. Ворона, що сиділа на дереві, відразу побачила гостинця, тут же підлетіла і з'їла його. Опісля задоволено каркнула. Може так подякувала мені... Хто знає, вона ж — розумниця!
Коментарі