Минають дні... мені не однаково,
Я згадую той незабутній час:
Було при зустрічах гарно так, святково,-
Лиш спогади лишилися для нас.
Були ми в гурті радісні та близькі,
Це був для нас всіх добрий знак,
Мов не відчуваєм більше сум розлуки,
То ж як забути це сьогодні? Як?
Мене зове, немов натхнення з неба,
Як синя тінь під гілочки верби.
Нам конче ще зустрітись треба,
Зійтись, немов за покликом судьби.
В час, як веселка п'є із річки воду
І вдаль мчить солов'їний спів,
І дню пророчить сонячну погоду,
З пахучим розквітом полів і садів...
Бо лист ніколи не замінить голос,
Хоча б і написати сто листів!
Як трави літа не народять колос.
Я хочу бачить друзів, радість від почутих слів.
Щодень я мрію стрічами весною,
З глибин душі спалахують слова.
Жду як колись...Лиш не вмиваюся сльозою,
Прийде розвеснена пора, нова...
Коментарі