Хоч десятки разів чув цю історію, але вкотре і вкотре прошу:
- Тато, розкажи, як ти збирав гриби...
Ця розповідь завжди веселить мене і викликає щиру посмішку.
- Ми щойно з твоєю мамою Оксаною побралися, - починає розповідь тато. - А про тебе тоді ще й гадки не було. Сталося, що у червні нашій бабусі Лесі (татовій мамі. - Примітка автора) випала черга пасти корів. Мама Оксана запропонувала: "Ти, Тарасе (так звуть мого тата. - Примітка автора), підеш пасти корів, а ми з мамою будемо працювати на грядках, треба прополоти, зілля поросло". Я погодився.
Виганяли стадо (десь 260 корів) спозаранку, коли трави на лузі ще рясно вкриті срібною росою. Ми, четверо пастухів, добре знали, що вже з'явилися печериці (шампіньйони), тож прихопили зі собою торби. Корови йшли повільно, як кажуть, "попасом", ми ступали за ними і надибали гриби. Не скажу, що зумисне шукали за ними, бо потрібно було гледіти за стадом, щоб корови не розбігалися, а гриби якось, наче самі натрапляли на нас. До обіду, коли корів приганяють у село до господинь на доїння і перепочинок, я назбирав кілограмів п'ять печериць, хоча заповзятливим грибником себе не вважаю. Інші пастухи — не менше. Та найбільше назбирав твій майбутній хресний тато. Йому допомагала вівчарка Тарзан. Розумний пес не тільки добре пас корів, завертав до стада, а й... шукав гриби. Коли знаходив, то голосно гавкав, кликав господаря, мовляв, піходь, акуратно зрізай ножиком і клади у торбу. Після обіду торбини я вже не брав. Гриби слід збирати вранці, відразу після ночі.
Увечері, коли повернувся з пасовиська, бабуся Леся і мама Оксана приготували з печериць смачну юшку, підливу, спекли пиріг, ще й зі сусідкою поділилися грибами. Та завжди допоможе у нагальних справах. Недарма у народі кажуть: "Добрий сусід інколи краще, ніж рідний брат".
Через кілька днів мені знову закортіло піти по гриби. Перший раз вдалося назбирати навмання, може, і вдруге пощастить...
- Ой, іди-іди, - випроваджає бабуся Леся, - а ми з Оксаною знову приготуємо смачну юшку, підливу, спечемо пиріг, ще й зі сусідкою поділимося печерицями. Не забудь взяти велику торбу!
Далі ми з татом вже обоє сміємося, я навіть регочу...
- Так ось, Маркіяне, - продовжує тато. - Я половину дня, а то й більше, проходив по лузі і не знайшов жодного гриба. Таких грибників-невдах, що чухали потилиці і розводили руками, тоді виявилося безліч. Навіть розумний пес Тарзан заглядав в очі господарю з відчуттям провини. Також не знайшов. Приходжу додому і відразу з порога: "Буде вам, господині, і смачна юшка, і підлива, і пиріг та ще й зі сусідкою поділитеся грибами!..". А сам показую порожню торбину...
