(З фенологічного щоденника).
На тихому озерці (навколо поріс високий очерет, тому вітру добратися сюди годі), де люблю ловити на вудику карасиків, росте кілька водяних білих лілій. Одна з них, що найближче до берега, величенька, з дві розгорнутих долоні — квітка неймовірної краси. Я знав, що за "поведінкою" лілій можна і годинника звіряти, і погоду завбачати, але чомусь не надавав цьому значення.
Влітку, частенько о шостій годині ранку, я вже сидів на березі озерця, тримаючи в руках вудку. Квітка поступово виринала з води, у яку ховалася на ніч. Спостерігав тільки за нею, бо інших майже не було видно. Траплялося, захопившись цими спостереженнями, навіть забував про поплавок, хоча завжди добре клювало. Минало 30-45 хвилин — і квітка, яка щойно ховалася під водою, сповна розкриває свої білі пелюстки на плесі озерця, наче корабель піднімає вітрила, підставляє їх лагідному сонячному промінню, просить у небесного світила: "Зігрій мене!", а сама повільно погойдується на хвилях (вітерець таки інколи добирається), милує око, віщує: "Сьогодні буде гарна погода". Й справді, не дощить. Біла лілія ніколи не помиляється з прогнозами.
Одного разу лілія припізнилася з виходом з води. З'явилася на поверхні аж о дев'ятій годині ранку. Риба погано клювала. Я не став чекати кращої миті й з невеличким уловом, якраз для котика на сніданок, пішов додому. О другій половині дня вперіщила гроза. Виявляється, біла лілія своїм запізнілим виходом з води попереджала мене про негоду.
Втретє квітка здивувала, коли взагалі не з'явилася не поверхні. Я грішним ділом навіть подумав, що чиясь недобра рука зірвала цю красу. Але, як з'ясувалося згодом, це не так...
Карасиків у садку — нуль. Марно сидів і спостерігав за завмерлим поплавком, так само, як і марно шукав за знайомою лілією. Отож залишив озерце і пішов додому. Дорогою міркував: "Як я поясню котикові, що не клювало... Він не зрозуміє. Бо як тільки повертаюся з вудкою, він завжди просить у мене гостинця (рибку) і завжди отримує його. А тут...".
Після обіду випав дощ, який лив з невеликими перервами три дні поспіль.
— Яка там рибалка... — махнув рукою.
Як тільки встановилася добра погода, я знову подався на озерце. І ось вона — біла лілія — красується на плесі. Тоді й пригадав народну прикмету: "Якщо квіти білої лілії не з'явилися на поверхні води — будуть затяжні дощі".
