Кожна пташка по своєму захищає пташенят, відволікає ворога, наче виманює на себе. Приміром, як тільки кіт вештається біля гнізда ластівок, ті з криком шугають над його головою, лякають. Бува, що на допомогу прилітають інші ластівки. Добре, коли це побачить господар та ще й покарає котяру. Тому ластівки люблять людей, довіряють їм.
Мій дідусь пригадав такий випадок з дитинства. Якось його сусід-ровесник (тоді — хлопчина, років десяти) вирішив зблизька подивитися на пташенят лелек. Ті звили гніздо на стрісі їхньої хати. Краще б цього не робив! Отримав доброго прочухана від дорослого птаха, ледь без ока не лишився. А наступної весни лелеки вже не повернулися до цього гнізда. Подвійний гіркий досвід. "Нерозумна дитина", — прокоментував дідусь.
Артистично хитрує дика качка. Бачив це особисто. У високих зарослях очерету на мілині річки запримітив дику качку з десятком каченят — маленьких, сіро-коричневих пухнастих клубочків. Так і кортіло взяти хоча б одного до рук, пригорнути до щоки і... відпустити. Коли ще побачиш таку красу?.. Тим паче, недосвідчені, безпечні каченята не реагували на сигнал тривоги качки, підпливали близько до мене. Знав, що цього робити не можна, то й не робив. Моя присутність неабияк налякала качку-маму. Вона вдала, що поранена, волочила крилом по березі, заманювала непроханого гостя до себе, мовляв: "Упіймай, я ж — безпорадна!". Та тільки наблизишся — чкурне з-під носа. Я не став тривожити пернатих і поспішно залишив це місце.
У сотні метрів від качиного гнізда, де водойма стає глибшою. Облюбувала місце пара лебедів. Її троє малят вже підросли. Такі лебедята самі себе зможуть захистити, принаймні, так ущіпнуть, що солодко не стане. І все ж, довірливі малюки наблизилися до мене. Я став підгодовувати їх скибками хліба, який прихопив зі собою, ідучи на рибалку. Кидав гостинці на воду, як це робив взимку. У нас на річці Західний Буг, біля Червонограда, часто зимують лебедині зграї. Мешканці їх регулярно підгодовують. Однак, одна справа робити це взимку, коли холодно і голодно, коли птахи потребують вашої допомоги, але аж ніяк не влітку. І тут моя присутність та помахи рук, як й у випадку з дикою качкою, не сподобались лебедю-самцю, справжньому здорованю. Він широко розпростер свої крила, може півтора метра, а то й більше, кожне крило (кажуть, що страх має великі очі), і кинувся на мене зі середини ріки, перебираючи лапами по воді і помахуючи крилами. Голову на довгій шиї витягнув уперід, ще й несамовито зашипів. Шпарко я дременув, що аж земля під п'ятами горіла...
Спочатку стало образливо, я ж бо з добрими намірами прийшов, а потім усе перетворив на жарт: "Ось настане зима — тоді вас почастую хлібом. Усьому свій час!".
Коментарі