(З фенологічного щоденника)
28 серпня 2015 року. Свято Успіння Пресвятої Богородиці. Збираюся з батьками до церкви. Але перед тим вийшов на балкон, аби з'ясувати: яка погода?
...Прохолодний передосінній ранок. На пожухлих травах — срібна роса. Вона не виблискує так, як на початку літа. Все довкілля сповите легким туманом. Віддає сирістю, вологою. "Сонце світить, та не гріє", - мовиться у вірші. На високій довгокосій березі, що біля нашого будинку, побачив зграйку солов'їв — 8 чи 9 пташин. Точніше важко було полічити, бо швидко перестрибували з гілки на гілку, губилися у зеленому листі, ще не пожовклому. Прилетіли, очевидно, з сусіднього лугу. Весною їх тут багато оселяється у чагарниках верболозу. Наостанок вони потішили мене тихесеньким сумним співом, радше сказати — свистами. Їх не порівняти з тими концертами, коли солов'ї співають у травні.
Знаю народну прикмету: "Перша Пречиста (ще так називають церковне свято Успіння Пресвятої Богородиці) кличе птахів у вирій". І справді, після цього солов'їв я вже не бачив і не чув, як і багатьох інших пташок, приміром, ластівок. Але подумки подякував їм за останній концерт.
Цього року картина повторилася, вважайте, що кадр у кадр. Але побачив солов'їв на білокорій березі біля нашого будинку 13 серпня. Ще не час відлітати. То, може, знову якось зустріну цих птахів і послухаю їхні голосочки, подякую за спів, нехай, навіть, сумний. Люблю все живе!
