Хтось вірить у Діда Мороза, хтось у Святого Миколая, хтось — в обох, бо приносять подарунки... Звісно, мова про маленьких діточок. І як прикро стає на душі, охоплює якесь розчарування, коли дізнаєшся, що ці подарунки поклали під подушку чи новорічну ялинку батьки. Втім, і далі хочеться вірити у добру казку. Вірте! Бо, якби не було цієї прадавньої прекрасної традиції, то ніхто нічого б не дарував один одному на Миколая чи Новий Рік. Навіть мені — 16-річному таки хочеться заглянути у ніч на Миколая під подушку. І то вибирає таку мить, коли я не побачу, як кладе. Як би пильно не спостерігав. Не дивуйтесь, але так само і мої батьки завжди отримують щось від нього. Чудотворець ще ніколи не оминав нашу домівку. Кожному щось приносить. Приносить, що може, бо зростання цін торкається і Його Святості. Однак такі подарунки — особливі, пам'ятні!
Вірю у Святого Миколая, вірю в силу молитви до нього, зокрема на оздоровлення, особливо, коли молишся за ближніх. Він уміє вислухати і допомогти у скрутну хвилину. Переконувався у цьому не раз! Адже, на відміну від казкового Діда Мороза, Святий Отець Миколай — цілком реальна постать.
Майбутній Чудотворець народився близько 280 року у місті Патарі (Мала Азія). Вже змалку прославився даром творити дива. Після смерті батьків свою спадщину, навіть не вагаючись, роздав убогим, дітям-сиротам, а сам вів строге аскетичне життя у молитві та пості. За доброчинність і праведність його обрали єпископом Мір Ликійських. Він втихомирював бурю на морі, подавав руку потопаючому, зцілював хворих (і все через молитву!), визволяв із в'язниці незаконно засуджених, підкидав сиротам золоті монети, і то робив так, щоб ніхто не здогадався, від кого ця пожертва... Створені ним дива годі злічити. Творить він їх і тепер.
Святий Отець Миколай взяв участь у I Вселенському церковному Соборі (325 р.), на якому було проголошено Символ християнської Віри, що згодом, з деякими доповненнями на інших Соборах, відобразилося у повсякденній молитві Вірую. Помер достойник 19 грудня 345 року. Слово "помер" не вельми хочеться вживати. Краще — відійшов по Божу Нагороду, відійшов у Вічність. Його поховали у соборному храмі міста Мір, а на початку XI століття тіло Святого перенесли до італійського міста Бар.
...Я тоді був ще зовсім малим, відвідував дитячий садочок. Перед самим святом Миколая поїхав з батьками у село до дідуся і бабусі. А як же інакше?!.. Дідусь — Микола! У нього іменини та ще й день народження. Святий Миколай заздалегідь приніс мені подарунки і, як запевнили батьки, якщо буду слухняним, то ще щось й у селі знайду під подушкою. Миколай з Неба все бачить, де ти перебуваєш.
З яким нетерпінням я чекав вечора! Нарешті дідусь Микола промовив:
— Маркіяне, заглянь під подушку. Може, Миколай вже навідувався...
Я заглянув і оторопів від радості. Чого там тільки не було: цукерки, апельсини, якими я відразу усіх почастував, іграшки, фломастери, книжка-розмальовка, одяг (якраз на мене; вгадав розмір Чудотворець!)... Це вже коли подорослішав, здогадався: добряче Святий Отець Миколай вдарив дідуся Миколу по кишені. Але знаю, дідусь Микола ніколи нічого не шкодує для мене...
А тоді ніяк не міг збагнути: як таке могло трапитися, що ми не почули, коли Святий Миколай приходив. Адже всі були у хаті. Мама з бабусею клопоталися на кухні, готували вечерю, я з татом і дідусем дивився телевізор, песик Кнопка (хто-хто, а вона б неодмінно зачула!) солодко дрімала на килимку біля самих дверей. Навіть двері не скрипнули. Я хутко одягнув шапку, кожушок і вибіг на вулицю. На снігу, який щойно випав, не було й сліду Святого Миколая, а Ангеликів, які супроводжують його, тим паче, адже Ангелики літають на крилах.
— Це він так Духом Святим ходить, — пояснив дідусь, — що й сліду нема...
Про своє розчарування щодо подарунків від самого Святого Миколая, але аж ніяк не зневіру у нього й добру традицію, розповідати не буду. Краще розповім веселу історію, почуту від своєї хресної мами. Тоді вона навчалася у десятому класі, як я тепер.
За кілька днів до свята Миколая батьки запитують її:
— Що ти хочеш, щоб тобі приніс Миколай: подарунок чи грошенята?..
— Краще грошенята, — не вагаючись, відповіла вона. — Але, якщо можна, хай часточку дасть мені зараз, авансом, бо я йду з однокласниками на шкільну дискотеку...
Отакої!..
Коментарі