Всі блоги

Спішись з свого коня і відпочинь - не гріх.
Присядь, допоможи, порадою розваж.
Ти мудрий, щедрий... Ну, уваж,
Мій вересне! Ти - Осені поріг.
Судьба дала мені  лихого скакуна.
На ньому пролетів я клин свого життя -
Тепер збираюся в найважчу, невідому,
Не ходжену мною, не їжджену дорогу.
Порадь, що лишити, що із собою взяти,
Що вкласти в заповіт, що, може, закопати...
А може є таке, про що мовчати слід...
Не хочеться нести щось зайве за поріг.
Промовчи, як слабкість духу
Гору взяла, або те,
Як ганьбу і муку носиш,
Носиш в собі дотепер.
Заповіт ти склав, неважко
Прочитати його знов.
Він в віршах твоїх таїться -
Хтось почує його зов.
Залишай літа прожиті,
Закопай міх помилок,
А візьми з собою мудрість
Й сій спокійно між народ.
Скільки мудрості нажив ти,
Скільки будеш сіяти,
Стільки жити, стільки жати...
Та не тобі міряти!

У Вас недостатньо прав для коментування. Реєструйтеся або авторизуйтеся.