Найбільше церковне свято після Великодня — Вознесіння Христове. Воно завжди припадає на сороковий день після Воскресіння Ісуса Христа, завжди за десять днів до Трійці і завжди на четвер. Тож жартують: «Ніколи не бути Вознесінню у середу чи п'ятницю». Цього року християни східного обряду відзначають його 25 травня.
Як й інші найурочистіші свята церковного календаря, Вознесіння сповнене багатьма цікавими народними традиціями. У давнину на свято господині пекли обрядове печиво у вигляді драбинок. Це для того, «щоб допомогти Ісусові вознестися (піднятися) на Небо». Обов'язково мало бути сім щаблів-сходинок. Що символізували сім таїнств. Для обіднього столу неодмінно готували млинці (як на Масляну). Їх чомусь називали «Божими онучами».
Печивом-драбинками, а воно часто було з медом, маком, млинцями частували біля церкви убогих, жебраків, старців, не скупилися й на грошову милостиню для них.
Після церковної відправи господарі виходили на луг, на сіножаті, аби пересвідчитися, чи добре підросли трави. Адже через два тижні (відразу після свята Трійці) починалися сінокоси. Як правило, до Трійці ніхто трави косою не чіпав. Побутує приповідка: «Вознесіння трави возносить до сонця». Якщо вони підросли по пояс дорослій людині, то радів господар, бо буде вдосталь сіна для корови.
Виходячи у поле, спостерігали, чи жито заколосилося. Погана прикмета, коли хлібні злаки не викинули до Вознесіння колос. Ця обіцяло неврожай, голодний рік.
У народі кажуть: «На Вознесіння гучно співають солов'ї — довго протримається тепла сонячна погода».
