Нерідко таке буває, "заходжу" на наш ітнернет-портал , "виставляю" свій погон. І дивлюся, що на сайті нікого не має. Моторошно стає на душі. Куди всі подівалися? І уроки в школі закінчилися, усі вдома, а може марнують час в ігрових кімнатах, забавляються в ігри, дивляться теревізор? І кому розповідати, що у нашій "читальні" , чи у Голосі МАЛіЖу" чимало цікавих творів твоїх однолітків і новин, а у найбільшій , інтерактивній газеті "Газетище" Василь Малишка із Ужгорода щось знову "втяв" таке, що ти ще й не чув.
Дуже добре, що усі зареєстровані відвідувачі отримали на сайті свій творчий кабінет - відкриваю їх, а там нічогісіько немає. Тоді питається для чого це все ми будували, мучилися, сперечалися і знову творили для Вас мої любі? Коли таке було? Ніколи! Діти переважно не мали доступу до засобів масової інформації, а як писали? Так, що могли позаздрити їм навіть класики. Невже немає талантів? Агу - відгукніться і заявіть про себе усьому світові. Штурману одному важко і неможливо буди на кораблі наодинці.
