Мені приснився дивний сон,
Ніби без жодних перепон
Лечу собі, немов пір'їна,
А піді мною Україна.
Лечу й не вірю я очам
(Чи тісно стало вже ночам?)
Мов підлітаю до столиці,
А там Тарас понад світлиці
Плюється й хмуриться щораз.
-Це ти? Григорович Тарас?
Скажи, що діється? Німію!
Бо цього я не розумію...
Тільки додому повернусь
Усе це чисто опишу
Та і народу розкажу.
- Пиши! Буди свою Вкраїну.
Бо свою я уже будив...
Та спить вона, мов в домовині.
Глуха, не чує і по нині...
- Я знаю, знаю... Та боюсь!
Про одну мовимо ми Русь.
Мені пришиють плагіат,
Усе як в тебе, усе так:
У різних справах той же лад...
На панщину по світу йдуть,
Щоб діток й жіночку обуть.
А в палатах... Такі ж самі
Пихаті, пузаті...
Дулі собі показують,
Пики набивають
Один одному. А он тій,
Що не те сказала,
Не до тої, до більшості ,
Учора пристала, теж у пику.
А вона йому коліном
Як у пах закотить...
Скажу тобі поміж ділом
Дружина не вродить.
Летимо над куполами...
Бачиш тут теж саме:
Бога ділять безбожники,
Божі лики й храми.
Розривають божі хати
Між патріархати.
- Там кордони он на сході,
Ми вже самостійні?
Що? В Росії живуть собі?
А ми в Україні?
- Воно то так... Та плодяться
Наші, не московні,
По своєму не моляться,
Бо російськомовні,
Бо рідної цураються
Їм, бач, так "удобно",
По їхньому кланяються
Ще внутріутробно.
- Ой дівчата! Які гарні!
Куди вони ідуть?
- Куди ідуть? І не питай...
Бо краще б втопили
У купелі їхні мами...
Пішли... (Полетіли...)
На панщину і ці ідуть
Заробляти тілом...
А он, бачиш, за гратами
Землячок страждає.
Він ще й тепер палатами
В думках управляє...
Накрався так - страшно стало -
Шуганув у Штати,
Думав, буде їсти сало
До самої смерти.
- Чого плаче ота мати?
Сина виряджає?
Мабудь у солдати - на двадцять п'ять?
Горе! Горе! Горемична мати...
- Горемична? Кажеш правду.
Не в строкові справа,
Бо, тьфу, той строк - двадцять тижнів...
Інша тут вистава.
Тебе різками карали?
Його це ж чекає...
Твій "Сон" читав, перечитав,
Милий, любий брате.
Куди літав, усе впізнав.
Все так, як писав ти.
