КРОТОВА НОРА
Непередбачуваною видалася погода на початку жовтня. Вдень було тепло-тепло. Навіть бачив невеличкого вужа, що скрутився на камені і ніжився-грівся на сонечку. Своїм очам не повірив, але плазун ще не впав у зимову сплячку, тішився сонячним промінням. А наступного дня вранці все вкрилося памороззю. Десь уночі навідався перший осінній морозець. Але не довго він гостював. Тільки трохи вище піднялося сонце, як знову запанувала тепла погода...
Я пішов на бабусин город позбирати хмиз від картоплі на купи, щоб потім спалити, заздалегідь приготуватися до весняної оранки.
Побачив, як за кілька кроків від мене зарухалася кротовина. А невдовзі визирнув з нірки її господар — кріт. Потаємне звірятко, але вельми цікаве! Ще також не впав у зимову сплячку. Я відійшов трохи далі від кротовини, причаївся. Хочу дізнатися, що він буде робити?..
Кріт тим часом почав зносити у свою нору-лабіринти сухі листочки від городнього зілля. Затягне один, потім довго не показується, аж нарешті вилазить за іншим.
Така поведінка крота мене вельми здивувала. Листочків рослин кроти не їдять. Харчуються черв'ячками, личинками. Значить, звірятко готується до зими і стелить собі постіль.
Я був упевнений, що кроти взимку сплять у нірках на “голій”, сирій землі. Аж бо ні! Згодом прочитав: на зиму кроти стелять собі постіль з тих сухих рослин, які найменше втягують вологу.
Чи не розумне звірятко?!..
ОЖИНА
Стартував жовтень, а там, гляди, і до зими недалечко...
Іду на луг, що розкинувся за бабусиним городом. Хочу подивитися на диких качок, наскільки можна ближче до них підібратися. Птахи ще не покинули плавні і не полетіли у вирій. Буває, що до пізньої осені затримуються у нас.
Аби хутчій добратися до пернатих, доводиться перейти через рів. І тут я зашпортався за “колючий дріт”, аж гепнувся на землю. Це кущі ожини перегородили мені дорогу, щільно простелилися ровом. Недарма у народі ожину називають “драпаками”.
...Пригадав літо. У серпні збирав тут ягоди — смачні, солодкі. Ну і ну!.. Ягоди ожини і тепер ростуть на гілках кущів, щоправда, дрібні, кислі, навіть трохи терпкі. Цікаво, скільки ще часу вони потримаються отак?.. Треба поспостерігати.
Назбирав жменьку ягід і подякував Природі за цей осінній гостинець.
ЯБЛУКА НА МОРОЗІ
Чи не сотню разів проходжу повз цю яблуню-дичку, а невеличкі червоні яблука з неї так і не скуштував, як слід. Буває, що зірву одне, а воно тверде-тверде, кисле. Як їсти таке?..
Аж одного ранку яблука на яблуні, як і все довкілля, вкрилися срібним інеєм, перетворилися на маленьких кришталевих їжачків. Зірвав один плід, знову пробую на смак. А яблуко, виявляється, м'яке і солодке. Ось коли прийшов їх час частувати людей!..
