(Нотатки з фенологічного щоденника)
Пізня осінь. Листя опало з дерев. Стоять голими, осиротілими верби, тополі, клени, каштани... Тільки сосни та ялини, як завжди, хизуються зеленою красою. Останні птахи відлетіли у вирій і забрали зі собою останні теплі осінні дні. Тепер Природа плаче за ними, за “бабиним літом” холодними дощами.
...Похмурий осінній день. Сонце не хоче усміхатися. Все завмерло в очікуванні якогось дива. Відчуття: таки має трапитися щось незвичайне. Невже у Природі все заснуло, заздалегідь приготувалося до приходу зими?.. Ні, такого бути не може. Десь надійно сховалися птахи, звірята, але вони тут, поруч, тільки-от їх не бачу, не чую голосів. Тому довкілля видається мертвим.
...Здалеку видно, як на горобині яскраво горять кетяги ягід. Недавно (кілька днів тому) проходив повз неї і спостерігав за дроздами, що ласували горобиновими ягодами. Куди поділися птахи?.. Не чути й барабану дятла. Цікавий випадок: дятел трощив на старому пеньку соснові шишки, а біля нього гурмилися синички, повзики. Вони спритно підбирали насіння, яке розліталося — залишки дятлового обіду.
...На польовій дорозі також тиша. Не видно і не чутно ні всюдисущих горобців, ні куріпок. Щодо горобців, то пізньої осені вони остаточно перебираються ближче до людських поселень. Але на полях, де росли хлібні злаки, затримуються аж до перших снігів. Тут ще можна знайти зерна пшениці, жита, ячменю, які залишилися після жнив. Якось польовою дорогою господар віз зерно. І чи то мішок розв'язався, чи то дірка була у ньому, але кілька жменьок зернин висипалося на дорогу. Господар не збідніє, а для дрібних птахів — щедрий гостинець. Прилітали на це місце, допоки біла ковдра не вкрила землю.
...Край лісу росте ялина, а навколо неї “хороводять” десяток молодих безлистих берізок. Однак сьогодні цей танець сумний, невеселий, не такий, як весною, під пташиний спів, тим паче, коли зелене листячко прикрасить гілля-коси берізок.
...Все перебираю в пам'яті. Мов ті розсипані скельця мозаїки намагаюся скласти в єдину цілісну картину. Скельця — це дні, фрагменти картини — місяці, пори року... Чомусь не виходить. Як швидко плине час! Невже минув майже рік?!. Здається, що тільки вчора була весна, а вже стою на порозі зими.
...Навкруги тиша. Навіть дерева не скриплять, бо легкі подихи вітру.
Раптом у небі з'явилася сила-силенна ворон, мов бджолиний рій вилетів з вулика. Кружляє зграя, викручує спіралі у повітрі. Від їхнього крику аж у вухах стало бриніти. Тишу порушено.
...Вечоріє. Залишаю ліс, іду додому. Вранці, наступного дня, глянув у вікно, а на дворі все стало білим-білим. Ось якого дива очікувала Природа! Прийшла зима...
