(З циклу «Рідна природа»)
Кілька років поспіль у дуплі на старому дубі, що росте край берега річки у центрі села, мешкала пара дятлів. Хоч це місце доволі людне, адже поряд крамниця, церква, вигін, де випасають корів і коней, але таке близьке сусідство з людьми аж ніяк не лякало птахів.
Сам не раз спостерігав за цими дятлами, коли навідувався у село до дідуся і бабусі. Пригадую, як на початку літа вони безперервно то вилітали з дупла, то залітали у нього, щоразу приносячи поживу для ненаситних малят.
Та одного року дупло залишилось порожнім. Можливо, що дятли знайшли собі нове помешкання, можливо, була цьому інша причина... Упевнено говорити годі. Однак не довго воно стояло пусткою. Цю «хатину» облюбували повзики. Тільки-от отвір у дуплі видався новоселам занадто великим (повзик менший від дятла в разів п'ять), через такий до них швидко пробереться хижак. Тож особлива небезпека — для безпомічних пташенят. Все ж покидати зручне і затишне помешкання їм не хотілося.
До чого ж кмітливими виявилися повзики! З берега річки вони носили маленькими дзьобиками крихітні грудочки-зернинки синьої глини (саме синьої, таку не завжди зустрінеш!) і заліплювали отвір, допоки не залишилася дірка, розміром з п'ятикопійчану монету. Тепер хижакам не добратися!
...Відверто кажучи, я, грішним ділом, спочатку подумав про недобре: лиха людина заліпила глиною вхід у дупло дятлів. На маленький отвір уваги не звернув. Зрештою, його не було добре видно із землі, хіба що пильно-пильно придивлятися.
— Невже ці дятли комусь заважали?.. Шкоди ж не приносять, тільки користь! Лікують дерева! — міркував у розпачі.
Аж коли побачив повзиків — нових господарів помешкання, як вони залітають у переобладнані ними ж «двері», то оторопів: неперевершені майстри будівельної справи, працьовиті!
