(З циклу «Рідна природа»)
Після міцних морозів враз настала відлига. Тверда крига, що вкривала озерця неподалік Західного Бугу, стала крихкою. Любителям порибалити взимку довелося відкласти свої вудочки до кращих часів. На такий лід і ногою не ступиш. А якщо ступиш, то по пояс опинишся у холодній воді. Зате на крихкому льоді можна побачити багато лисячих слідів - снуються ланцюжки від ополонки до ополонки, які залишили після себе рибалки.
Лисицю крихкий лід витримає. Навіть, якщо хрусне, то вона відмінно плаває. Зимове купання для неї не страшне.
Ось яке цікаве спостереження переповів мені старший приятель. Він любить взимку порибалити...
Сидячи над ополонкою, не раз спостерігав з такими ж азартними рибалками, як до озерця наближалася лисиця. (Інколи не одна). Зупинялася на березі, пильно вдивлялася, наче щось ретельно вивчала. Однак присутність людей її лякала. Намагалася триматися подалі від них. З першими сутінками, а то й раніше, як тільки рибаки йшли додому, вона відразу тихцем, акуратно перебираючи лапками, бігала між ополонками, тицяла у них мордочкою. Вибирала найширшу. Бувало, що глибоко, по груди, занурювала голову і витягувала рибку. Не часто, та таки щастило. Коли лід стає крихким, то лисиця без остраху може рибалити, не боятися людей, бо знає, що по такому льоді вони до неї не наблизяться. Що тут сказати?.. Розумні Лиси Микити!
А українська народна казка про те, як Лисичка Вовчика обдурила, запевнивши, що рибки наловила, коли хвіст в ополонку опустила та примовляла: «Ловись, рибко, велика і маленька...», можливо, зовсім не казка. Тільки не хвостом лисиця рибу ловить...
