(Етюд)
На полях зійшов сніг. Широкі лани перетворилися на суцільний зелений килим. Це пробилися з-під землі посіви озимини. Тала вода-сніговиця заповнила ямки, долинки, перетворивши їх на невеличкі озерця. Вся каламуть опустилася на дно, осіла, тому вода чиста-чиста, прозора. Хоч напийся! Але ні, не робіть цього!..
Над одним “озерцем” схилилася берізка, що росте край польової дороги, милується своїми довгими косами, на яких ось-ось з'явиться зелене листячко. Все видно, мов у дзеркалі: і берізку, і яскраве весняне сонце, і голубе небо, і білі кучеряві хмаринки-баранці.
Радісно на душі. Веселого, бадьорого настрою додає спів жайворонків, які щойно повернулися з вирію. То тут, то там лунають їхні дзвінкі пісні. Так піднесено, урочисто вони співають тільки весною. Кожен намагається переспівати іншого, а від цього весь простір сповнюється дружнім дзвінкоголоссям. Здається, що їх навіть чують і сонце, і небо, і хмаринки-баранці.
Ох, як хочеться спіймати бодай одного жайворонка, потримати його в руках, притулити до щоки і... відпустити. Мрія, фантазія, не більше... Залишається тільки насолоджуватися їхнім концертом.
Хвилями, вверх-вниз літають жайворонки, веселяться, шукають собі пари. Не менше радіють і люди, які вийшли в поле оглянути свої посіви, чи добре зійшли. (А таки добре зійшли! Буде хліб на столі!). Кажуть: “Коли жайворонки прилетіли, то різкі, тривалі похолодання вже не повернуться”.
Люди закликають весну, а жайворонки приносять її на крильцях. Щоб вони швидше прилетіли і принесли весну, у давнину випікали обрядове печиво у вигляді жайворонків, роздавали дітям і відправляли їх у поле зустрічати птахів. Прекрасна традиція, сповнена любові до Природи!
Коментарі