(Фрагмент)
Чоловік на ім'я Девід уже понад десять років проживав у великому місті, де мав роботу, якою був повністю поглинутий. Та кожного вечора Девід любив гортати сторінки альбому з фотографіями своєї юності. Пригадував, як з вірними друзями Віліамом та Робертом гуляв вулицями рідного містечка, пригадував їхні пропущені уроки (бувало, що втікали зі школи), відпочинок біля річки, весняний запах дерев маленького парку.
Тепер цього нема. Девід після переїзду так і не навідався у свою домівку, втратив контакти з Віліамом та Робертом.
Та все ж настав час, той час, коли Девід зміг здійснити поїздку у рідне містечко. Приїхавши, найперше, що він зробив, то пішов у парк.
- Не так, як все було колись, - сказав подумки. - Парк зовсім змінився, як і саме містечко - розбудовується, може й стане «мегаполісом». Але ще не скоро...
Девід гуляв вулицями і бачив усе нове, зовсім нове - нові магазини, нові розважальні та торговельні центри... Зі старого залишились тільки пам'ятники і паб, у якому колись він з друзями проводив вільний час, ласуючи морозивом з чорносливом.
Девід, не вагаючись, зайшов туди. Замовив віскі з льодом, до якого призвичаївся вже у великому місті, але межу знав.
Сидячи за столиком, подумав: «Хай ця пам'ять живе у мені. Я не міг збагнути сенсу юності, бо думав, що вона вічна, але тепер достеменно знаю, що юність - це мить, яку ми мусимо берегти і насолоджуватись нею».
Отож, бережімо кожну мить нашого життя, насолоджуймось нею, щоб мати що згадати. Не чинімо зла і жорстокості для себе та ближніх. Шануймо дружбу. Дякуймо Богу за дарований час!
Маркіян ЛЕХМАН.
Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.
м. Львів
