(Картинки з життя)
Петрик повертався зі школи додому у піднесеному настрої. Навіть міцний мороз йому не дошкуляв. Ще б пак!
- Ура! Попереду зимові канікули з новорічно-різдвяними святами. У шкільному табелі успішності лише відмінні оцінки. Буде чим потішити батьків! - радів хлопчина.
Як тільки зайшов у під'їзд своєї багатоповерхівки, побачив на підлозі біля батареї опалення... синичку. Пташка зіщулилась і завмерла, боячись, що Петрик скривдить її. (Ні, він не такий!). Але чомусь не втікала.
- І як ти потрапила сюди? - не міг второпати школяр. - Мабуть, хтось заходив у під'їзд, а ти непомітно пролетіла повз нього у тепле місце.
Попри те, взяв синичку у долоні, посміхнувся, бо пригадав приказку: «Краще синиця у руках, ніж журавель у небі». Та не пручалася, не мала сил, тільки серденько тріпотіло. Петрик здогадувався, що вона замерзла. Приніс додому і, не роздягаючись, посадив у клітку. Колись у ній жив папуга, але не стало його через старість.
Синичка забилася у кутик на долівці клітки. Втриматися на жердинці (імпровізованій гілці) не могла, як тільки не старався Петрик.
- Хай буде по-твоєму! - вирішив хлопчина і облаштував синичці тепле гніздечко-кубельце з вати у тому кутику на дні клітки, що облюбувала синичка.
Він уже уявляв, як синичка «пропишеться» у їхній квартирі, буде з ним приятелювати, стане «ручною». А схоче на волю, то відпустить. Не можна знущатися над живими істотами. Фантазіям не було меж.
Тим часом мама хлопчини, що аж ніяк не перечила гості, бо знала добру вдачу сина, насипала синичці проса, крихт хліба, дрібно-дрібно нарізаного несолоного сала (все те, що знаходять синички взимку у годівничках), у мілкій посудині подала теплу водичку. Але пташка від гостинців відмовилася, продовжувала, зіщулившись, сидіти у кубельці з вати.
- Щось з нею не так, - сказав тато, який повернувся ввечері з роботи. - Хай огляне синичку наш сусід Сергій Іванович, адже він досвідчений ветлікар, працює у зоомагазині консультантом. До нього часто приносять тваринок і пташок. Та й у його квартирі - зоопарк.
З цими словами пішов до сусіда. Клітки з синичкою не брав. Не хотів тривожити пташку.
Сергій Іванович не забарився. Ввічливо з порога привітався і відразу до справи. Оглянув синичку та й сумно промовив:
- На жаль, у неї обморожені лапки. Зрештою, пташка добряче замерзла на морозі. Не гарантую, що виживе. Втім, знову прийду до вас через десять хвилин.
Справді, сусід повернувся через десять хвилин. У руці тримав склянку з розчином темного кольору і піпетку. Він взяв синичку у жменю, спритно розкрив дзьобика і закапав піпеткою кілька крапель розчину.
- Це я розчинив вітамінний порошок, - пояснив, - Можливо зміцнить її. А вранці, Петрику, знову навідаюся, проведемо повторну процедуру.
Вранці, на жаль, у клітці лежало мертве тіло синички...
Петрик ледь не розплакався. Але «лікар Айболит» заспокоїв його:
- Ти хотів урятувати синичку і зробив те, що міг зробити. Жодної похибки з твого боку. Безсилим виявився і я. Однак радію за тебе і твоїх батьків. Чуйну, добру дитину виховують, зі щирим серцем, а не черствим! Не журись! Увечері матимеш сюрприз!
...Увечері Сергій Іванович приніс Петрикові двох молодих папуг (пару), зовні схожих на синичок. Тільки загнуті і куди міцніші дзьобики видавали їх. Сам випустив пташок з паперової коробки у клітку, запевнив, що допоможе з доглядом і замість «до побачення!» сказав Петрикові напутнє:
- Може, у майбутньому, і ти станеш ветлікарем. У твоєму віці я також з цього починав - приносив додому пташок, тваринок, доглядав за ними. Батьки спочатку обурювалися, але згодом змирилися...
