Нас розділяють океану милі,
міста і села, гори і ліси
Та в серце б"ють дніпрові срібні хвилі
Із краю дивовижної краси.
З тої землі, де корінь мого роду,
Де пращур мій зробив свій перший корок,
Де споконвіку вишня край городу
І верби заглядають у ставок.
Із краю смутку, болю та тривоги
І вічної за владу боротьби,
Втікають звідки в світ усі дор
оги
На інші землі в пошуках судьби.
Не зваблюють мене чужі спокуси,
Добром й достатками набитий ріг.
Я повернуся, бо людина мусить
У рідний край вертатися з доріг.
