1 1 1 1 1 (4 голосів)

Ми зайшли у міську вежу. Я думала, тут будемо вирішувати проблеми, але ні, все не так просто. Обійшовши зал, наша група попрямувала до дверей, які були сховані завісою. Зайшовши туди я замітила ще одні двері, які вели кудись, чи то на вулицю, чи то в підвал. Трохи повернувши голову було видно вікно. Яке виходило не на вулицю, а у ту кімнату, куди були приковані двері. І тут я зрозуміла, що це і є та машина, яка визначає кількість балів. Мене завжди цікавило як вона виглядає, де знаходиться, і загалом що це за бали, звідки вони, що дають? Нед перший пішов туди. Ми сиділи десь приблизно 15 хвилин, дивлячись, як він прикований до крісла з закритими очима. Може заснув? І тут на вікні просвітилося число 120. Воно почало повільно опускатися до 90. Нед відкрив очі і вийшов звідти ніби нічого не сталося. Аля почала допитуватися, як все пройшло, але він мовчав ніби проковтнув язик. І так було з рештою. Вони мовчали всі до єдиного, мов би в трансі. У Марка було 98 балів, у Рея 87, Аля мала найбільше - 112, ну і Соня 85.

Підішла моя черга. Я дуже злякалася. Думала, що якщо мені 14, то нічого не вийде. Сівши у крісло мене трохи вдарило, і я відключилася. Мені снився сон. Я бачила себе і решту. Ми їшли поміж дерев, рудих дерев.... Всі кудись зникли. Ліс теж. Я була в приміщенні де стіни чорні. І... постріл... ще один і ще. Аж поки не відчула гострий біль у грудях. Доторкнувшись до них я зрозуміла, що щось холодне тече по руках. Опустивши голову... це була кров. Моя кров. Не тільки бачила її, а й відчувала. Падаючи додолу я отямилася. І тут... на вікні ні сном ні духом вималювалось число 120. Зараз мусить спускатися. Я чекала і чекала. Інші теж. Карл не стримався і промовив:

- Може апалат неспланий. Хоча ми його вчола пелевіляли, все було добле. А ну, Міночко, іди сюди.

Вагаючись, я підійшла. Від Карла пахло якось дивно, ніби він тіки що з'їв щось зіпсоване.

- Навіть не знаю, але схоже у тебе вищий бал.

- Ага, схоже. Ви що, не бачите? 120 на вікні.

О ні! Марк заговорив. Мене аж пересмикнуло.

- Малк, хлопчику, ти плавий, потлібно ще плосто деякі питання вам всім задати. Цим займеться верховна рада.

- Мадам Мальджусє? Ні, ні, і ще раз ні, - я була проти того, щоб вона задавала мені якісь питання. Краще Карл. Він може мені бали опустить і я додому піду.

- Міночко, ти чого? Чому мадам Мальджусє неповажаєш?

Я так і мовчала. Недочекавши відповідь, ми пішли до зали. Карл кудись зник.

Читати «Ліс Смерті. Частина 1»

 

Коментарі  

Олена
+1 #1 Олена 22 серпня 2018
Очень интересно! Жду продолжения!!! :-)

У Вас недостатньо прав для коментування. Реєструйтеся або авторизуйтеся.

 

Коментарі