(Оповідання у детективному жанрі)
Пані Оксана, знана в місті своєю унікальною здатністю розслідувати найзаплутаніші справи, якраз збиралась пити чай, коли у двері зненацька постукали, і в кімнату увійшов чоловік років тридцяти з дивовижним поглядом зелених віч.
- Доброго дня, - сказав він приємним баритоном. - Дозвольте відрекомендуватися. Мене звати Віталій Грушевський, і я прийшов до вас по допомогу.
Пані Оксана запропонувала Віталію чай і попросила розповісти свою історію.
- Все почалося з того, що я викупив будинок, якому більше ста років, - почав свою розповідь Віталій. - Колись він належав моєму прадіду, але за несплату податків будинок забрала держава. Я зробив у ньому ремонт і переселився туди. Та кожного вечора, укладаючись спати, я чую якийсь голос, який вперто кличе мене на горище. Я розумію, що це звучить неправдоподібно, але мусите повірити мені, що я кажу правду. Мені навіть важко сказати Вам, звідки він, цей голос... Він просто лунає у моїх вухах... Я декілька разів піднімався на те горище, але нікого і нічого підозрілого не бачив.
Пані Оксана уважно слухала чоловіка, з цікавістю розглядаючи його.
- Та одного дня, - продовжував Віталій, - до мене приїхала тітка зі своїм сином Андрієм. Юнак оселився в сусідній кімнаті, а тітка Люба - в кімнаті - мансарді. Андрій ходив зі мною на роботу, а тітка залишалась вдома і робила всю хатню роботу.
- А тітка з Андрієм не чули цей голос? - запитала Оксана.
- У тім то й річ, що вони не чули. Але кілька днів тому сталась трагедія. Повернувшись з роботи, ми з Андрієм побачили тітку, яка лежала на підлозі. І коли приїхала швидка, нам сказали, що вона померла від інфаркту. А тітка ж ніколи не мала проблем із серцем... Це видалось мені підозрілим. Після цього випадку голос почав чути і мій брат Андрій. Я боюся за нього, тому й прийшов до Вас по допомогу.
- Цікаво, цікаво, - мовила пані Оксана. - Можна мені завтра прийти до вас?
- Звичайно! Ми з братом будемо чекати на Вас об одинадцятій.
З цими словами Грушевський, попрощавшись, поїхав додому. Наступного дня пані Оксана вирушила до Грушевських. Андрій з Віталієм уже чекали на неї. Вони привітались і почали розглядати будинок. Пройшло близько двох годин, але вони нічого не знайшли, що могло б їх зацікавити. Залишилось тільки оглянути горище. Туди всі троє йшли з побоюванням. Там, серед купи старого мотлоху, пані Оксану зацікавив один рукописний зошит, який на вигляд був дуже старим і вже ледь тримався купи. Вона хотіла взяти його, але в ту ж хвилину почулось скрипіння підлоги, мов під чиїмось кроками. Злякавшись, всі троє кинулись до вікна. На щастя, внизу був газончик і обійшлося без травм.
Десь через годину, опанувавши свій страх, вони ще раз вийшли на горище і забрали зошит. Та прочитати його не змогли: зошит був на незрозумілій їм мові. Жінка віднесла зошит до свого знайомого лінгвіста. Він сказав, щоб вона залишила йому зошит на якийсь час. А між тим Віталій запропонував пані Оксані поселитися в нього на деякий час, поки йтиме розслідування. Пані детектив погодилась, і вони поїхали за її речами.
Через два дні знайомий лінгвіст повідомив, що текст перекладений. Коли пані Оксана приїхала до нього, він сказав:
- Тут розповідається про те що, прадід Віталія займався магією. Він був білим магом, але...
Раптом лінгвісту стало дуже погано, і він попросив, щоб жінка навідалась до нього завтра. Складалось враження, що якісь невідомі злі сили не дають йому говорити. Прийшовши додому, пані Оксана піднялась до Грушевських на горище. Вона з ретельністю ще раз переглянула тут всі речі. Її зацікавили аркуші паперу, на яких були написані вірші. Але ці вірші мали дивний зміст, тому вона вирішила взяти і їх до знайомого. Наступного дня, зустрівшись із лінгвістом, дала йому ці аркуші.
- Отже, прадід Віталія був чаклуном. І цей зошит написаний ним. У ньому знаходяться різні закляття, пояснення, взагалі все, що стосується магії. За давнім чаклунським звичаєм, маг мусить передати свої таємничі містичні знання спадкоємцеві. Але оскільки батько Віталія передчасно помер, а сам Віталій був на той час ще дуже малим, то передати магію було нікому. І ось коли прадід помер, його душа, не маючи спокою, стала блукати між небом і землею. І поки спадкоємець не навчиться магії, всіх заклять, душа не знайде спокою, - закінчив свою розповідь чоловік.
Подякувавши і попрощавшись, пані Оксана направилась до Грушевських. Зібравши їх розповіла все, і вони почали думати, що робити.
- Дякую Вам, пані Оксано, за допомогу, - сказав Віталій... - Я відразу візьмусь за справу.
Пройшло кілька днів, і Віталій ретельно вивчив все, що було написано у зошиті. Піднявшись на горище з Андрієм і пані Оксаною, Віталій почав читати закляття.
- Прадідусю, я перебираю твою справу і обіцяю тобі, що буду використовувати магічні знання тільки в хороших цілях, на благо людей, - тричі голосно проказав він. І слово в слово прочитав вірш - присягу білих магів.
Раптом горище сповнилось невимовно сліпучим світлом. Сильно запахло озоном, ніби після дощу... На мить всі завмерли від подиву: всередині світла з'явилась велика і могутня чоловіча постать, і почувся голос: "Спасибі тобі, синку. Тепер, нарешті, я спочину..." Через кілька секунд все зникло. Все ще приголомшені побаченим, всі троє спустились з горища до кімнати. Скоро на них зійшло дивовижно приємне відчуття спокою, як після добре зробленої справи. На цьому всі дивацтва у сім'ї Грушевських припинились.
А невдовзі містом пронеслась чутка про надзвичайно сильного і доброго цілителя, який допомагає всім хворим і знедоленим...
Коментарі