НАЗУСТРІЧ СОНЦЮ
З-за Кичери на рожевуватий обрій поволі викочується повновиде сонце. Смакуючи вранішню росу, розкошує над м'якими отавами, пестить міцне пругке картоплиння, посилає навсібіч рясний сніг проміння. Все довкола сяє золотом і вишитими на ньому квітами.
Я простую втоптаною стежкою назустріч сонцю. Сизуватий вранішній туманець вже розсіявся. Збентежене такою красою, щебече птаство, захлинаючись від невимовної радості.
Ось і бабусине обійстя. З розчиненого вікна вихоплюється дух добре випеченого хліба. Я вже по думки смакую хрумкою шкоринкою.
Біля ноги вже лащиться пес Чоря. Біля оборога дідів кінь Каштан вдячно смакує вже влежаним сіном. Все обійстя заполонив дух чорнобривців та півоній, які щоранку пишно квітують. Вони тягнуть, як і я, свої голівки назустріч сонцю. День хоче бути!
У ДОЛОНЯХ ЗЕМЛІ
Моя мала батьківщина не позначена на жодній карті, але це не завадить мені любити її. Це затишний клапоть землі, що зберігає свою силу і красу.
Іду по залитій місячним сайвом дорозі. Блищать-мерехтять зорі, навперебій залицяються до гострочубого місяця.
У травах видзвонюють холодні роси. Відчуваю босими ногами невидимий зв'язок із землею, що увійшла у силу. Мені здається, що стою на розкритих долонях землі, її дитя і піщинка Всесвіту. Простягаю руки у синю безкінечність і ніби відчуваю, як у мені пульсує енергія далеких зірок.
Я згадую привітні обличчя односельців, приязнь у їхніх очах, добрі і щирі слова, що йдуть від серця. І мені радісно, що я не чужа в цьому світі, що він довірливо розкрив мені свої обійми, поріднився зі мною, озвався до мене.
Моє село. Моя земля. Стою на ній міцно і ніби вростаю на ній тугим корінням вглиб. Щоб зріднитися на завжди.
ТИША
Діти гралися на закинутій будові. Під вечір їм захотілося намалювати щось. Але що? Даринка запропонувала намалювати... тишу.
Євген намалював спокійне море, Софійка — смереки на узліссі, Іванко — вранішній обрій. А Дмитрик — старезну розлогу липу, ав ній — дупло. Хлопчик зобразив бурю, верхівки дерев гнуться від сильного вітру, подекуди видно зламане гілля. А пташина в гнізді спокійно годує своїх малят. Усім їм затишно і тепло. А у Дмитрика мами немає...
Коментарі