1 1 1 1 1 (16 голосів)

Присвячую татові на пам'ять про наші вечори біля телевізора.

Це було маленьке містечко. Люди у ньому були постійно зайняті, недоброзичливі. Йошко від них відрізнявся. Він був психом, але добрим. Було важко з'ясувати його справжній вік, але на вигляд йому було не менше тридцяти та не більше сорока років. Його одяг складався з десятилітнього лахміття. На плечах та колінах сяяли широкі діри. Обличчя у нього було поплямоване брудом, волосся не стрижене, але яскравіла хоч і трохи ненормальна, однак щира усмішка. Його не поважали. Навіть називали його не повним іменем - Йосип, а зневажливим – Йошко. Душа у нього була дитяча: коли у колясці сміялась дитина, він також сміявся; уважно спостерігав за метеликами з відкритим ротом та смішними очима; плакав відразу, як на нього накричать.

Ще у нього був друг – собака. Це був вуличний восьмирічний чорний пес із білими плямами на ребрі та окові. Довгасте тіло, вкрите жорсткою шерстю, закінчувалось маленьким хвостиком. Розміром він був такий, що якби став на дві лапи, то ледве б досягав Йошкові до поясу. Його прозивали Трилапим, бо одна лапа у нього постраждала в аварії і він шкутильгав. Жили Йошко та Трилапий у під'їзді однієї з п'ятиповерхівок, яких безліч у місті. Траплялося, що деякі бабусі кормили їх і давали старі покривала.

Одного похмурого дня, повз друзів проходив огрядний дядько у дорогому плащі, жадібно поїдаючи яблуко. З-під лоба поглянув на Трилапого та Йошку. Хустинкою підняв каменюку та притулив до яблука. Потім, різко розвернувшись у їх бік, він стрімко махнув рукою і недоїдене яблуко разом з каменем полетіло у Трилапого. Кидок виявився сильним і влучним, потрапив у голову псові, зачепивши і око. Червоний струмінь крові потік, заливаючи білу пляму. Пес упав. Дядько задоволено зареготав і спокійно рушив далі.

Здавалось, Йошко не зрозумів того, що щойно трапилося. Поклав Трилапого собі на коліна і промовив:

- Песику, друже, той, бридкий… пішов. Гей, ти чого… Ку-ку! Дивися, там смакота! Піднімися, будь ласка! Стомився, так? Поспи трохи, поспи. – пройшло хвилин десять. – Досить! Р-р-р! На нас нападають, а-а-а! Ну чому ти не прокидаєшся? Так і знай, я не розумію твоїх жартів!

Йошко по-дитячому, з образою дивився на пса. Але той не дихав, не відкривав очей, не рухався…

- Ну, добре! Вибач мене, я більше не серджуся. Прокидайся!

Але пес не подавав ознак життя. Неочікуване вії Трилапого здригнулись. Він тихо та повільно підняв очі до очей друга. Та це був останній погляд вірного пса. Голова впала на коліна, й більше ніколи не піднімалася.

Йошко продовжував свої безнадійні спроби пробудити Трилапого і не розумів, що єдиний друг покинув його назавжди…

Ніч з 17.02 по 18.02.2011

 

Коментарі  

Суок
+4 #24 Суок 22 жовтня 2012
Цитую MaLugoVase:
мне тогда казалось, что рукой руководил кто-то другой, не я.


Так это, наверное,было - вдохновение творчества))
Вот иногда стихи, действительно, могут прийти в любую минуту - и приходится ночью даже их записывать - а то утром они могут уже обидеться - и сбежать)))
MaLugoVase
+6 #23 MaLugoVase 20 жовтня 2012
Суок, это правда, что какое-то переживание повлияло на создание "Йошки и трилапого"... Когда я его писал, в моей голове было невероятное напряжение, хотя и было 12 часов вечера, и кроме этого помню, будто это чувствуется сейчас: мне тогда казалось, что рукой руководил кто-то другой, не я.
Atem
+2 #22 Atem 08 лютого 2012
Цепляет...
Суок
+2 #21 Суок 08 лютого 2012
Но ты здорово придумал эту историю - я была уверена, что это было на самом деле...
Видимо какое-то переживание повлияло на создание такого искреннего рассказа.
Спасибо за него))
MaLugoVase
+4 #20 MaLugoVase 08 лютого 2012
придумана... но в городе не намного лучше относятся к таким как Йошко, а бывает и хуже... тем более к дворнягам, которых усыпляют... хорошо, что власти занялись стерилизацией животных с улицы и их забирают в питомники
Суок
+1 #19 Суок 08 лютого 2012
Вася, а откуда эта история - она придумана или это городская легенда?
Повествование идёт так просто и естественно - как разговор с друзьями...
Трогательный сюжет.
Мне почему-то вспомнился "Белый пудель" А. Куприна - так жалко было, когда у дедушки и мальчика украли пуделя.
ПАПЧ
+2 #18 ПАПЧ 19 серпня 2011
Да. Мне тоже жалко пса.
topolenok
+4 #17 topolenok 06 серпня 2011
Который раз читаю - и каждый раз так жалко собаку... и Йошку... По-правде жалко...
MaLugoVase
+2 #16 MaLugoVase 05 серпня 2011
Спасибо Вам всем! Очень приятно.
Luba
+5 #15 Luba 05 серпня 2011
Да, это сильное произведение.

У Вас недостатньо прав для коментування. Реєструйтеся або авторизуйтеся.

 

Коментарі

  • Одуванчик...

    Маркіян Лехман Маркіян Лехман 21 квітня 2018
    Вірш гарний! Не закопуй мрію у землю.Кульбабу ...
     
  • Перша вчителька

    Маркіян Лехман Маркіян Лехман 20 квітня 2018
    Перша вчителька - завжди перша!
     
  • Одуванчик...

    Dik Dik 17 квітня 2018
    прям... хорошое стихотворение
     
  • Сорока - Білобока

    Olenochka Olenochka 15 квітня 2018
    Дуже цікава казочка
     
  • Рідна мова

    Olenochka Olenochka 15 квітня 2018
    Прекрасно описана повага до рідної мови в ...
     
  • Моє Міжгір'я

    shturman shturman 10 квітня 2018
    Щороку маю чудову можливість побувати на ...
     
  • Рідна мова

    shturman shturman 10 квітня 2018
    Прочитав віршик у якому вдало поєднано ...
     
  • Голуб світла

    Olenochka Olenochka 07 квітня 2018
    Дякую за хороші слова. Веселих Вам свят!
     
  • Голуб світла

    Ігор Дах Ігор Дах 06 квітня 2018
    З такими віршами, Оленко, можна сміло ...
     
  • Голуб світла

    Маркіян Лехман Маркіян Лехман 04 квітня 2018
    Дай Бог, щоб і люди були сильні духом!