Собор Паризької Богоматері.
Як смію так звертатися до Тебе?
Постанеш з попелу і пилу у моїй пам'яті світлим спогадом. Цілим свідком віків, що пережив Середньовіччя і далі – обидві світові війни, не пережив своєї реставрації. Чи хтось побачить іще Твої вітражі, ворота Небес, чи комусь ще перехоплюватиме подих від Твоїх могутніх шпилів, що торкаються неба, твоїх ікон. Можливо, відновлені, та не ті. Століттями Ти дивився своїм найбільшим у світі оком-рожею на нас, слідкував за плином часу. Воістину історія в Тобі. Нотр-Дам, чорнів каменем, ніколи не людськими надіями, вірою, мріями, любов'ю. Ти у мені, Ти незгоримий. Ти – Божий дім. Та середина весни дві тисячі дев'ятнадцятого року – прийшов твій час, не нам Твою судити долю. П'ятнадцяте квітня – терновий вінок не в Тобі. Його біль навколо. Два тижні тому я була поруч. Це було знайомство без слів. Дякую, Господи, за спогади. Спасибі, Нотр-Дам, за мить вічності. Моя Тобі тепер подяка, моя сповідь, народжена на руїнах.
Коментарі