«Чи є життя на Марсі?» Цікаво, а кому в голову прийшла ця нісенітниця? Так це ж треба до такого додуматися! Хоча… є і на Марсі, і на Венері, і на Меркурії, і навіть на далекому Плутоні! І сперечатися не варто, а то інопланетні мешканці образяться на вас. А в одній книзі з нашої бібліотеки прозвучало інше запитання: «Куди ж поділися боги з Олімпу, якщо зараз на тій горі не чути задоволень чи обурень?». Ви колись задумувались, чому планети називаються саме так, і не інакше? Так, так, ви не помиляєтесь! Тільки правлять цими планетами не загадкові інопланетні істоти, а владні правителі: цариця Венера, генерал Марс, владика Нептун, понурий диктатор Плутон. Та це секрет дуже великий…
Та що ми все про Марс та про Марс, повертаймося на Україну. А тут кояться не менш дивні речі. Ні, я говорю не про зростання цін. У нашій Львівській області просто під носом в одному невеличкому селі жили Микола Опанасович Васильків з дружиною Параскою Михайлівною. Поважному джентльменові і чарівній леді було вже майже по сімдесят років. Та була у цієї сім‘ї одна дивовижна таємниця: дід за стодолою майстрував космічний корабель. У минулому дід був вчителем фізики у сільській школі, та й добрим майстром, але тільки бабі ця затія не подобалася. Часто, вийшовши на подвір‘я, щоб погодувати курей, вона любила повторяти:
- Йой, ото вже старий творить! Та як люди зобачать, ото вже засміють. Та господарством займися: паркан кривий, вікна не мальовані, буряки не сапані!!! Йой, засміють, засміють! – і хреститься.
Що ж , ми не будемо втручатися в їхні сімейні справи. Та Микола Опанасович пропускав слова дружини повз вуха. Будучи маленьким хлопчиком, він ходив з мамою по гриби і там зустріли ясновидицю, яка розповіла йому про майбутнє космонавта. Ах, оце я розумію мрія!
-Др-р-р… Др.-р-р… Пх-пх-пх…- ну, все майже готово, апарат заводиться! Микола Опанасович ніколи ще не був такий щасливий! Він навіть пообіцяв, що бороду голити не буде до повернення зі свого міжпланетного вояжу. І ось він, довгобородий, сидить в кабіні, і заводить мотор. Ось зореліт відривається від землі і баба стає немов мурашка… немов цяточка… ні, її вже не видно.
- Тр-р-р… Пш-ш-ш! Оце приземлився!
Анге-е-ел! Висока, струнка, золоті шовкові кучері спадають на білу спину, сині очі світяться, мов дві зорі в нічному небі.
- Не-не-нептуся? Це ти?
- Паняночко, але я не…
- Ой, Нептуся, а що це ти на себе нап‘ялив? А що ти так схуд? А чому ти так дивно говориш?
Ну що тут казати - переплутала Венера Миколу Опанасовича з Нептуном.
А дід і радий. Сидить у покоях. Поїдає всяку смакоту. Та радість була недовгою, де не візьмись - два чоловіка в скафандрах. Один – низький, а другий – високий.
- Аферист!!! – закричав низенький і аж почервонів, немов буряк.
- ми - міжгалактична поліція. Ви видавали себе за володаря води і царя власної планети Нептуна. Покинули власну дружину, і…
- Ні, ні, ні! Будь ласка – це жарти, жарти. Венера пробачила з Нептуном це непорозуміння Опанасовичу лише після цього, як він розповів про нашу планету, про нашу Україну.
- Що я можу для тебе зробити? – запитала вона. Дід щось шепнув їй на вухо. Момент… і ! Оце так сюрприз! Побачив власну дружину на планеті Венера! Поглянув дід на себе і бабу, а вони і не дід і баба…
Як не дивно, Микола та Параска стали молодими. Зараз у них новий хороший будинок. Скриня діточок. Та головне, що вони люблять одне одного, і щасливі разом. І для цього не потрібно бути надзвичайно багатим, летіти в космос чи переживати дивовижні перетворення. Потрібно просто почуватися щасливим.
Коментарі