Гострим кінчиком пера торкнулася осінь її і так вже занадто описаного серця. Воно нагадувало щоденник дівчини-підлітка – щодня новий настрій. Але думки аж тріщать під пресом цих записів. Щось хочеться втопити у чорній млі небуття, а щось назавжди зберегти у найбільш освітленому куточку. Хочеться ніколи не згадувати, як називала його дурнем, не приходила, коли кликав, знаходила смішні виправдання і хочеться, щоб ніколи не забулося тепло його очей, ласкавий блиск у його благальному, але гордому погляді. Не забути! Ніколи… Назавжди…Разом…
Її хустинка лежала на підлозі. Покинута? Забута? Самотня? Щаслива…

Коментарі  

0 #1 Олександра 22 жовтня 2010

Як завжди коротко, влучно, лірично. У першому реченні "зяяння" - дві голосні поряд )))) Я маю на увазі "її і". Поміркуй над фразою " її і так вже занадто описаного серця". Можливо, ліпше "її вже сто разів описаного серця" . А , може, ти якось по іншому переробиш перше речення... Коротше кажучи, "хозяин - барин" ))) Успіхів!

Оновити список коментарів

У Вас недостатньо прав для коментування. Реєструйтеся або авторизуйтеся.