(Картинки з життя)
Осінь. Вже й граки відлетіли, а з ними, мабуть, і мій знайомий грак Гришко...
Якось весною приятель запросив мене до себе в гості і відразу повів на лоджію.
- Покажу щось цікаве! - запевнив він. - Знаю, що ти любиш звірят і птахів.
Там, у кутку лоджії, сиділо у старій хутряній шапці, мов у гнізді, пташеня грака. Зіщулилося...
- Звідки воно у тебе взялося? - запитую приятеля, а сам дивуюся.
Той почав розповідати:
- Прогулювався я приміською лісосмугою зі своєю собачкою Жучкою. Бачу, як під деревом причаїлося пташеня грака. Тіло вже вкрилося пір'ячком, а літати ще не може. Коли наближаюся до нього, то воно тільки підстрибує по землі. Навколо літають дорослі граки, кричать, але нічим зарадити не можуть бідоласі. Мабуть, що випало з гнізда, або занадто рано хотіло випробувати свої сили.
Взяв пташеня до рук, оглянув, травми начебто немає, поклав за пазуху куртки і приніс додому. Шкода стало, адже пропаде. У лісосмузі багато бродячих собак, тож стане легкою здобиччю.
Майже тиждень у мене гостює. Відтоді чи я, чи мама, чи сестра варимо гречану кашу, дрібно нарізаємо ковбаску чи подрібнюємо котлетку і годуємо Гришка (так його назвав). Подаємо йому «до столу» невеличкі порції, однак 5-7 разів на день. Добре, що земля прокинулася від зимового сну. Збираю для грака у сірникову коробку жучків, черв'ячків. Та для нього це мізер. Все вмить з'їдає!
Я уважно вислухав розповідь приятеля і взяв Гришка у долоні. Бачу, що не боїться людей. Коли ж той зненацька ущипнув мене за пальця, я відразу відпустив його.
Тим часом на лоджію забігла Жучка. Ой, що тут почалося! Гришко норовив то дзьобнути собачку в носа, то смикав за хвоста... Жучка гавкала, гарчала, однак не кусала. Невдовзі їй набридла ця гра і вона залишила лоджію.
...Зустрів приятеля через тижнів три.
- Як там Гришко почувається? - найперше, що запитав.
- Вчора відпустив його. Він уже добряче підріс, став літати по лоджії. Щоправда, останнім часом здебільшого сидів на підвіконні і сумно дивився, що там діється за склом, на вулиці. Просився на волю. Бувало, відмовлявся від їжі, води. Тож відніс Гришка туди, де і знайшов. Посадив на молоду травичку, а той - пурх на дерево, і все вище та вище. Граки, а їхні пташенята вже покинули гнізда, здійняли несамовитий галас, прийняли Гришка за свого.
Коментарі