І дійсно, як це літо не любити?! Ясне небо, ранкове сонечко, духмяні квіти на галявинах... Може, комусь воно і не до вподоби, але тільки не нашим поетам-буремістам! І у своїй новій поемі вони відобразили його у всій його красі та мальовничості. Читайте всі і насолоджуйтеся! І нехай світить нам всім попереду усміхнене сонечко літа...
А за підсумками читацького голосування у конкурсі на кращий віршований куплет буріме цього разу перемогла Леся Максим! І ось її переможний вірш:
Щебечуть пташечки в саду,
І вже черешні червоніють.
Мурашок я в траві знайду,
Маленькі, соничку радіють.
Юля Моисеенко:
Коли тобі буде сумно,
Ти подивись на небо, на його безмежну блакить.
Відкинь всі погані думки і суєтні потреби
І дякуй за те, що ти можеш Жить!
[Неизвестный автор]:
А сонце обличчя мені золотило,
Усмішка панувала на лиці.
І я сміялась весело і мило,
Коли ловила жовті промінці
Леся Максим:
І бігла граючись до мами,
Збирала квіти польові.
Та босими ногами,
Торкалась я зеленої трави.
Леся Максим:
А сонце й далі посміхалось,
Раділа годувальниця земля.
Маленьке деревце хиталось,
І зацвіли волошками поля.
Леся Максим:
Щебечуть пташечки в саду,
І вже черешні червоніють.
Мурашок я в траві знайду,
Маленькі, соничку радіють.
Алька Алфёрова:
Жучок-жучок, корівка Божа
Злітай, будь ласка, ти на небо
Нам щастя трішки принеси
А більше нічого не треба...
Леся Максим:
Щастя, соничка багато
Та радіє мама, тато!
І жучки і пташечки,
І маленькі дітлахи.
Юлія Симак:
Всі радіють цьому літу,
Ждуть від сонця всі привіту:
Чудернацькі ці комахи
І у небі птахи, птахи!
Леся Максим:
Та як це літо не любити,
На цій землі чудово жити!
Коли цвіте усе довкола,
Радіє сонечко ранкове!
Леся Максим:
Де у гаю пташки співають,
Весело сонце зустрічають.
І ти біжиш назустріч вітру,
Маму тримаючи за руку!
Леся Максим:
У полі зацвіли ромашки,
Защебетали в саду пташки.
Веселе сонечко ранкове,
Кругом все стало кольорове.
Крістіна Максим:
А над рікою ще в тумані,
Схилились верби до води.
Трави стали всі духмяні
У долині широкої левади.
Алька Алфёрова:
І квіти до обличчя сонця
Звернули всі свої обличчя
Розкривши пелюстків віконця
Не боячись його величчя
Павел Лазаренко:
І дивиться воно на них
На квіточок цих крихітних
І шепче їм: «Живіть собі,
На радість людям і мені!»
Коментарі
Но голоса несмотря на это засчитывает)