Вітаю усіх маліжан зі світлим святом Воскресіння Христового, Великоднем!

Хай мир у серці Вашому панує,
Хай Ангел Божий щастя Вам дарує.
Ісус Христос здоров'я шле з небес.
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

(Щиро Ваш — Маркіян Лехман.)

Внимание! В разделе «КЛАДОСКОП» в «ВИКТОРИНАХ» представляем новую викторину! В рамках конкурса! На этот раз наша викторина по повести Антона Макаренко «Педагогическая поэма». Книга серьезная. Но и конкурс наш нешуточный! Так что приглашаем всех смелых и решительных!

Увага! У розділі «КЛАДОСКОП» у «ВІКТОРИНАХ» представляємо нову вікторину! В рамках конкурсу! На цей раз наша вікторина за повістю Антона Макаренка «Педагогічна поема». Книга серйозна. Але і конкурс наш неабиякий! Так що запрошуємо всіх сміливих і рішучих!

гл. ред. Папч

Сегодня с утра ветер такой, что окна дрожат и кое-где посрывало крыши. Я вышла на улицу, и было очень странно: снег почти весь растаял и лежал по теням грязными пятнами, и вокруг них на асфальте мусор... но кого здесь удивишь мусором, да я и не о нём хочу сказать. Я вышла и увидела траву, настоящую, живую зелёную траву! Господи... Всю зиму я мечтала об этом моменте - увидеть землю и первые эти травинки, коснуться их руками. Ждала его, как чуда. Ведь ещё только первого числа сугробы были по щиколотку. И вот - трава. Дикая радость северянина...

Фото-1

(З фенологічного щоденника)

У нашому Прибузькому краї черемха цвіте, зазвичай, в останній декаді квітня — у перших днях травня, і відразу її цвіт навіює похолодання (буває, й різке). Вкотре переконуюся, що таки справдовується народна прогностична прикмета: «Зацвіла черемха — чекай холодів». Селяни додають: «Під цвіт черемхи впору садити картоплю». Зрештою, ми так і робимо.

Тільки-от цього року деревце «не вписалося» у звичний календар, поспішило.

Черемха спалахнула буйним цвітом 10 квітня. І справді — враз похолодало. Побачив цю красуню навпроти церкви Св. Йосафата у Червонограді, помилувався нею. А щодо селян, то майже ніхто ще й город не орав. Яка там картопля!..

Втім, не вельми захоплюйтесь квітучою черемхою (хоч вона й прекрасна, мов наречена у білій сукні і фаті), не затримуйтесь довго під квітучим деревом. Її цвіт виділяє отруйні речовини, які негативно впливають на людський організм, навіть може статися фатальне. Моєму татові-журналісту майже три десятки років тому довелося писати для газети замітку про те, як батьки поставили у кімнаті дитини черемховий букет. Лікарям не вдалося врятувати малюка... Про це він згадує з сумом, адже краще писати про щось хороше.

Так, черемха, виявляється, отруйна. Але в народній медицині її здавна використовували для лікування різних недуг. Таку ефективність підтверджують і фахові медики. Тільки треба знати, як це робити, а не вдаватися до самолікування та не експериментувати на житті і здоров'ї.

...Про приємне. До Великодня залишається п'ять днів. Черемха красується біля церкви білим цвітом. А, може, вона хоче заздалегідь привітати Воскреслого Ісуса і нагадати людям: «Христос Воскрес!». Бо це — Правда!

Предлагаю к прочтению отрывок из будущего текста (повести, романа - пока неизвестно:) ), в котором, в сущности, речь идет о районе Праги, какой он видится глазам героев - примерно двадцатитилетних ребят из-за границы.

Ми з Анною відправились до Шаркова, мого першого прихистку закордоння, який за неможливістю показати рідне місто став свого роду провідником до минулого. А минуле – це як твоє помешкання, коли його навідує зовсім неочікуваний гість посеред ночі: папери розкидані на столі, комоді та підлозі, джинси висять на дверях, на ліжкові – кілька старих футболок, про кухню краще і не згадувати. Шарков кишів емігрантами та бездомними собаками, на храмових палісадниках та на більш віддалених дорогах і залізницях лежали пляшки, обгортки від чіпсів і цигарок, тротуарами крокували зграї голубів, безпардонних, немов грифів; старовинний міський район, повний крамниць, що передавалися із покоління у покоління євреїв або вже і в’єтнамців – нових тутешніх традиціоналістів, на кожному повороті якого – галас або шепотіння іншою мовою, говором, діалектом, у кожному будинку – паб, бар або пивний ресторан. Архітектурно район нагадував малюнок, виконаний безстрашним малим років десяти: всі будинки приблизно однакового розміру (чотири ряди по п’ять-шість вікон кожен), але всякий – іншого кольору, рандомно орнаментований, де відразу за сірим готичним костелом із XVIII століття знаходилась біла сецесна коробка школи економіки, обмальована графіті з усіх сторін. На фоні всього цього кафе-ресторан «Буколики», до якого ми прямували, здавався цілковито зайвим: літературний «шлейф», акуратний, аж занадто манірний, словом, нетутешній інтер’єр цього закладу абсолютно виривались із загальної кітчевої обстановки, і здавалось, що єдиним носієм несмаку у районі були саме «Буколики».

Ми йшли вулицею Липовою – тією самою, де немає жодної липи (окрім палісадника біля костелу), де на четвертому поверсі бежевої будівлі колись мешкав я, а у коричнюватому будинку навпроти через дорогу – чоловік-словак і його дружина-чешка, які щоранку з’ясовували стосунки; вона тиснула на мозок йому та десяткам інших, хто необачно залишав вікна відчиненими, потім театрально трахкотіла кавоваркою по плиті або ж розбивала тарілки (Господи, скільки ж там перевелось посуду), він відповідав зевсовим „Kurvo zasraná“, а тоді, ближче до восьмої, коли прокидалось дитя і починало спересердя ревіти, вони разом намагались заколисати його, врешті мирилися та ховалися кожен у власній кімнаті.

Ми з Анною зайшли до в’єтнамської крамниці пана Бахн Мі. Старий Бахн Мі, низький, як більшість в’єтнамців, худорлявий і лисий, ніколи не говорив зайвого, тому що взагалі майже не говорив. Щоразу, коли я навідувався до нього, Бахн Мі переглядав крихітний (у ньому б вмістився футбольний м'яч) телевізор з ери динозаврів у своїй комірчині – переважно в’єтнамські серіали та новини, але часом і місцеві музичні канали, і з особливою любов’ю переслуховував хіти Britney Spears, очищуючи картоплю. Коли дзвінок сповіщав про появу відвідувачів, він відштовхував квітчасту фіранку, що було часом видно і пані Бахн Мі, а також мініатюрне радіо на верхній поличці, і виходив на зустріч, з незмінним беземоційним виразом обличчя повторюючи завчене привітання. Крім «Добрий день», «До побачення» та назв цін я за півтора роки життя у Шаркові нічого від нього не почув. Однак того дня пані Бахн Мі тримала на руках дитя, яке пило молоко матері і з ним же успадковувало мистецтво тиші. Я взяв банку «Доктора Пеппера», і ми продовжили наш шлях – на майже домашній поетичний вечір, який обіцяв бути присмаченим іронією, критикою (з найкращих побажань) і дещо базарною та галасливою «дискусією», яку завжди можна було обумовити благородною метою – з’ясуванням, що таке справжня література та для чого взагалі писати.

Пішов порибалити на річку Західний Буг, спіймати кілька верхоплавок (верховодок) для котика на сніданок, помилуватися, як сходить літнє сонце і прокидається після теплої ночі природа. Хоча, насправді, деякі пташки прокинулися ще до сходу сонця, наповнили довкілля дзвінкоголоссям. От тільки бракує духмяного запаху трав, квітів. Над лугом, річкою, над лісом, що на протилежному березі, розлігся густий молочний туман. Він якраз і "блокує" аромат, який дарують рослини.

Знайшов для рибалки зручне місце неподалік дядечка. Той понуро стежив за поплавком. Іноді клювало, але спіймати нічого не міг. Міняючи наживку - ванільне тісто (я таке ж взяв зі собою), тричі плював на неї і закидав гачок у воду.
- Дядечко, навіщо ви плюєте на наживку? - поцікавився.
- Аби водяний не образився, що забираю у нього скарби, тобто рибу, - посміхаючись, відповів він.
- І ви вірите у таке?.. Все одно нічого не впіймали...
- Звісно, що не вірю у водяного, але у рибалок здавна повелася така традиція... Хоча, правду кажучи, плювати - гріх, як і говорити лайливі слова.

Про водяних я чув багато побрехеньок, читав про цю міфічну істоту художню та науково-популярну літературу, однак не вірю у нього. За годину у моєму садку-сітці вже було десять верхоплавок, навіть краснопірка потрапила на гачок. Для котика вистачить на сніданок, та ще й на обід залишиться. Ото зрадіє мій чотирилапий муркотливий друг Мандарин!

А дядечко, вперто дотримуючись традиції, і далі сидів на березі без улову...

РЕБЯТА! Обращаем ваше внимание, что у нас есть ЧИТАЛЬНЫЙ ЗАЛ и в нём БИБЛИОТЕКА, которая специально предназначена для того, чтобы там публиковались ваши стихи, сказки и прочие литературные произведения. Блог для этого не предназначен. В блоге мы пишем тексты, которые напоминают дневник - что и где мы видели интересного, что с кем случилось или произошло. А свои стихи и рассказы сюда публиковать не надо - это разрешается только взрослым пользователям, которые уже выросли и не имеют возможности публиковаться в библиотеке - в отличие от вас, ребят.

Модерация детского сайта «Сокровища Папча»

К изображениям полагается писать какой-то текст, но не могу ничего толком написать. Пишу, и получается какой-то сумбурный бред. Наверное, его вообще не следует записывать и говорить, но я так тоже не могу и всё-таки скажу. Извините.

На этом снимке фрагмент из Ванькиной «пиратской записки» (о которой упоминала в предыдущем посте про две хорошие новости). Тогда, когда получила это письмо - тринадцать дней назад, - был день весенний и солнечный. Это был счастливый день. А сегодня серо, лёд и всё засыпало. Снег мелкий, как песок - никогда ещё не видела такого снега.

Нет, не всё так плохо. Унывать нельзя. Но просто так грустно, так жаль, очень жаль расставаться. И такая каша в голове - ничегошеньки не разберу...

Ванькино письмо (фрагмент)

Люди! Печальное сообщение. Нас оставил замечательный наш друг, мечтатель, активный и неунывающий собеседник, оптимист Шерлок Холмс, Ваня. Его забрала болезнь. Вот такие печальные дела. Это случилось и не в наших силах что либо изменить или исправить...

Нам остается помнить Ваню, Шерлока Холмса. Нам будет его недоставать.

====

Люди! Сумне повідомлення. Нас залишив чудовий наш друг, мрійник, активний і життєрадісний співрозмовник, оптиміст Шерлок Холмс, Ваня. Його забрала хвороба. Ось такі сумні справи. Це сталося і не в наших силах щось змінити або виправити...

Нам залишається пам'ятати Ваню, Шерлока Холмса. Нам буде його не вистачати.

Вчера со мной произошло два замечательных события, которыми поделюсь с вами.

Событие первое - я бежала и спешила, по пути заглянула в почтовый ящик - и обнаружила там настоящее бумажное письмо! И оно оказалось для меня! Вот сюрприз. Такой красивый конверт с «облепиховой» маркой, а в конверте - художественная открытка, и цветочная записка, и пиратская записка на пергаменте, и ещё маленькая марочка... Не удержалась, и прочла всё прямо на улице на бегу. Юля, Ваня - спасибо вам огромное, друзья! Я так рада! Электронные письма часто бывают важными - без них наша жизнь уже никуда, но как же всё-таки здорово получить письмо, написанное человеком от руки.

письмо

 

Комментарии

Новенькое в блогах

perevod

Приз победителю конкурса викторин!

Папченко
14 июня 2018

Приз в ПЯТЬ ТЫСЯЧ рублей, Маше Коршуновой, победителю нашего литературного конкурса викторин,...

Я - вожатый, море, небо

Алиса Д-на
12 июня 2018

Здравствуйте, жители этого волшебного места! Как давно меня здесь не было... 
Жизнь - это такая...

pervaya reka

Свежая, важная инфа! Свіженька!

Папченко
23 мая 2018

Внимание, люди! В «НАШЕМ ГАЗЕТИЩЕ» новый фотофлешмоб! У каждого человека есть своя первая река....

Огірочки зелененькі...

Лехман Маркіян Тарасович
14 мая 2018

Бабуся Леся щойно прийшла з городу. Принесла у кошику кілька молоденьких огірочків. Завбачливо...

9 may 1

С Днем Победы! Сьогодні, 9 Травня, велике свято!

Александр Иванович
08 мая 2018

Всем! Всем! Всем! Сегодня, 9 Мая, большой праздник! Праздник Победы советского народа над...