Майстерня Василя Малишки
Хеллоу! Вітаю тебе на острові кіно, люб'язно виділеному головним піратом Папчем. Мене звати Вася Малишка і я навчаюсь у Празі в Карловому університеті. Все, що потрібно знати про мене, дізнаєшся з самих матеріалів. А пишу тут про те, як створюються фільми – про запис звуку, композицію кадру, монтаж і т.д.;
про власний досвід участі у зйомках (по обидва боки камери);
рецензії та відгуки до фільмів та окремих кадрів.
Долучайся до обговорення, буду радий як підтримці, так і критиці. Разом ми сила!
Насколько важен звук в кино, и что можно услышать в «Сталкере»
- Деталі
- Автор: Василь Малишка
«Сталкер» Тарковского, один из моих любимых фильмов, несмотря на очень медленный темп повествования, умудряется держать в напряжении и заинтересованности от первой и до последней сцены. Причем что такое напряжение... Когда смотришь этот фильм, чувствуешь сильнейшую боль и мощь, которая явно состоит не только в том, что видим на экране. Как ему это удается? И насколько в этом важны звук и музыка?
Грозы и солнца имени Эйзенштейна
- Деталі
- Автор: Василь Малишка
Рецензия на первую часть фильма "Иван Грозный" (1944) Сергея Эйзенштейна.
Накануне впервые смотрел эпическую советскую киноленту о русском царе Иване Васильевиче. Фильм сильно впечатлил, но вызвал и немало отрицательных, противоречивых эмоций.
В первом кадре видим богатую царскую корону с крестом на ней, бьют церковные колокола и начинает играть эпическая музыка Прокофьева. Митрополит всея Руси медленно приближается к пастве, воображение поражает масштаб росписи храма внутри, напоминающие скорее католические костелы. "Венчается на царство царским венцом великий князь и государь Иван Васильевич и нарекается боговенчанным царём Московским и всея великия Руси самодержцем!".
В первом же эпизоде по моему телу пробежали мурашки – то ли от пафосного величия музыки, храма и мощи персонажей (хотя я не переношу пафос), то ли от напряженных лиц присутствующих, которые ненавидят, негодуют либо уважают нового царя. Одновременно с мурашками я почувствовал и некое недоверие к этому пафосу и напыщенности – ведь люди не способны застывать, словно скульптуры, демонстрируя свои эмоции. А я не люблю театральность в кино, пускай это и фильм 44-го года. Тем не менее, эта же театральная напыщенность вперемешку с музыкой меня взбудоражила, что самому мне показалось странным.
Как снимать кино?
- Деталі
- Автор: Василь Малишка
Мне кажется, что лучше всего думается тогда, когда делаешь что-то совершенно отвлеченное. Так и этим солнечным утром, очищая розы от бурьянов в палисаднике, я задал себе вопрос, который бы вряд ли появился во время, скажем, просмотра фильма (ибо когда ты "по горло в кетчупе" такие, скажем, общие вопросы не приходят на ум) – как же все-таки снимать кино?
Именно такая формулировка выросла из первого канала на YouTube, касающегося кино, на который я подписался – "Как снимать кино". Молодой человек Дмитрий Попов просто, популярно и в очень удобной форме – одноминутных видео – рассказывал об основах киносъемки. Я же, когда увлекаюсь чем-нибудь и занимаюсь этим, желаю получить максимум инфы, так было с гитарой, с поэзией, с баскетболом, так теперь и со всем, касающимся кино.
Чому я хочу знімати фільми і веду рубрику про кіно
- Деталі
- Автор: Василь Малишка
Все почалося із купи переміщень у часі ("Хмарний атлас" (1994), "Іван Васильович змінює професію" (1973), "Назад у майбутнє" (1985), знайомства з крутими диваками та психами ("Форест Гамп" (1994), "Сід та Ненсі" (1986), навіть "Пірати Карибського моря" (2003) згодяться), мотивуючих і захоплюючих історій ("Втеча з Шоушенка" (1994). Але справжній перелом відбувся під час перегляду "Польоту над гніздом зозулі" (1975).
Мало того, що фільм постійно тримав у напрузі. Чудово втілений Ніколсоном образ злочинця Макмерфі то змушував сміятися, то хвилюватися, то дивуватися – адже він водночас і блазень, і небезпечний тип, і втілення чогось більшого (чого не усвідомив під час першого перегляду), оскільки в ньому є щось прометеївське, щось "заборонене" "богами". Хоча спочатку чувак просто хотів подивитися футбольну серію, "психи" йому видавались справді психами, а лікарки – об'єктами зрозуміло чого. Це вже згодом він опинявся під небезпекою тільки через те, що хотів показати "психам" зовнішній світ, море, вирватися з прямокутника палати.
Щось у конфлікті Макмерфі зі старшою медсестрою Ретчед рвало за живе. Щось у, здавалося б, нормальній типовій лікарці викликало різку відразу та створювало ауру таємничості. Що, якщо вона, здавалося б, просто дбає про добробут пацієнтів та порядок у лікарні? Це питання мене довго мучило.
Найважливіше те, що я зрозумів, наскільки кіно круте і що воно – рівноправне мистецтво з літературою, музикою і т.д. І мені захотілося фільмувати власні історії.
Під кіноскопом: Машина часу, частина 2
- Деталі
- Автор: Василь Малишка
Французький поетичний реалізм
Камера. Фокус. Мотор! Цього разу наша машина часу їхатиме значно швидше, оскільки маршрут у нас – неймовірно серйозний і великий, і якщо зупинятися на кожній зупинці надовго, то чи ми коли-небудь доїдемо до фінішу?! Отож, історія французького кіно, подорож друга – вперед!
