Все блоги
легенда про село хижа
- Информация о материале
- Автор: іван Ісаєвич
- Просмотров: 3693
Хижа - назва будинку місцева.
І село так назвали колись,
Хижа - назва у нього кінцева,
А в історію різні вплелись.
І Кіштарною й Тарною звали -
На свій лад називали село.
То румуни, то чехи, мадяри
Відбирали наймення його.
Отчет о работе над сайтом №11
- Информация о материале
- Автор: Александр Иванович
- Просмотров: 795
Сегодня на нашем сайте установлен, так называемый, модуль пристуствия. Теперь каждый посетитель сайта, может видеть кто еще в данный конкретный момент времени находится на сайте.
ще не осінь
- Информация о материале
- Автор: іван Ісаєвич
- Просмотров: 1701
Дні поосеніли,
Поля оголили.
Над пожовклим морем
Журавлі летіли.
Прокинеться сонце -
Визирне на річку,
Його світло ляже
В росяну травичку.
Задзвеніло барвно
Багато галасу
І немає краю
Простору і часу.
Високо у небі
Ластівки ширяли.
Хочеться, щоб крила
Й в нас повиростали.
СТАРА КАЗКА
- Информация о материале
- Автор: іван Ісаєвич
- Просмотров: 2502
У місячну новорічну ніч я вийшов на подвір'я. Мою увагу привернули
три бурульки, що звисали з низької стріхи. Мені здалося, що бурульки незвичайні: у них чи то від місячного світла, чи з моєї уяви рухались якісь фігурки. Здається, я таке десь-колись уже бачив. Тільки де і коли?, - думав я. І згадав...
Мені було 7 чи 8 років. Я так само вийшов тоді з батькової хати і споглядав зиму то здалека, то зблизька. Раптом побачив, як зі стріхи звисали майже такі ж бурульки, які бачу зараз. В одній чітко виднілась фігурка Діда Мороза, у другій - Снігурочки, а у третій - маленького хлопчика. Вони розмовляли між собою про щось серйозне. Вів бесіду Дід. Я тихенько наблизився до бурульок, боячись, що ті троє мене помітять або почують, адже під ногами голосно хрустів сніг. Але це товариство не звертало на мене ніякої уваги. Тепер я уже став більш обережним з іншої причини: не зачепити б одну з бурульок. І підслухав таку їхню розмову.
Пригоди білченяти
- Информация о материале
- Автор: Ангеліна Оборiна
- Просмотров: 2526
Мама-білочка пішла
Їжу добувати,
А маленького синочка
Положила спати.
Тихо спить собі в дуплі
Крихітка маленька.
Рижа шубка, довгий хвіст,
Але ще сліпенька.
ПІДЕМО
- Информация о материале
- Автор: Володимир КОВАЛИК
- Просмотров: 1591
Підемо в зелений гай,
де роса ранкова сяє,
лине пісня голубка -
то природа нас вітає-
вільна і неговірка.
Де схід сонця - мудрість світу,
що дарують небеса.
Підем удвох бродити
простором, де все - краса.
Де вітри ласкаво віють
на моря і на поля,
де врожай під сонцем зріє
і радієм ти і я.
Як вином дубова бочка, оп'яніє голова,
і огорне нас турбота
дня, що гай подарував...
ЖАРТ
- Информация о материале
- Автор: Володимир КОВАЛИК
- Просмотров: 1553
Дітки, мої дітки!
Гіркі заробітки.
Рано вставати,
Пізно лягати.
Важко крізь днину
Всю працювати.
В світі немає
Гіршої кари,
Як заробляти
В Штатах доляри.
ХОДИТЬ ОСІНЬ ПО ДІБРОВІ
- Информация о материале
- Автор: Володимир КОВАЛИК
- Просмотров: 4644
Ходить осінь по діброві
В золото-багряній обнові.
Ходить гаєм, під горою
І любується собою.
Щоб із вітром погуляти
Виткала для себе шати.
Шила гарно ниточками
В літо бабине ночами,-
Як парча горить барвисто
І привабливо-врочисто.
Вітер шепче над верхами:
Вже зима не за горами,
Зблякне твій убір, зів'яне,
Як лиш перший холод гряне.
МЧАТЬ ВІТРИ...
- Информация о материале
- Автор: Володимир КОВАЛИК
- Просмотров: 1891
Мчать вітри, неначе коні.
Так, на літа переломі
Мчать збентежено вітри
До осінньої пори.
Мчать вітри, неначе коні,
Що стояли на припоні,
Мчать у далеч стрімголов
До золочених дібров.
Мчать вітри, неначе коні,
Що тікають від погоні,
У багряний світ обнов
Мчать, мо на Природи зов.
І мої літа у гоні
Мчать, немов ті бистрі коні,
ЛІС ( Сонет)
- Информация о материале
- Автор: Володимир КОВАЛИК
- Просмотров: 1821
Осінній ліс обняв мене журбою
І сипле листя-золото до ніг.
І кружля воно і мчить - ген за моріг
На крилах вітру шумно наді мною.
І сонце з осяйнистою золотою
Крізь гілки загляда, мов на нічліг,
Де тихне гомін радостей і втіх,
А осінь жде зустрітися з зимою.
Мене засмучує безрадісна пора,
Що згине ця блискучість знад назовсім
І серце
