Все блоги

Подробности

Автор: іван Ісаєвич

03 декабря 2010

Просмотров: 1056

Я пішов у гості до бджоли -
Вона мене зустріла своїм джазом,
А на десерт - цілющої перги
З медв'яночудним ароматом.

Я пішов у гості до ріки -
Вона мене водою напоїла,
А на прощання лагідно з гори,
Із водопаду бризками облила.

Завітав у гості я до гаю.
Там - дуби, ялини і калина.
Там зозуля літа роздає,
Там щебече на свій лад пташина.

А я у гості до цих пір ходжу
До поля, до саду, до квітки.
На березі річки я часто сиджу,
А мрію гостити у зірки.

Подробности

Автор: іван Ісаєвич

03 декабря 2010

Просмотров: 999

Водичко, водичко,
умий моє личко.
Сонечко ласкаве,
суши й хай засмагне.
Вітрику-соколе,
причеши локони.
Травичко, у росі
умий ноги босі...
Соловейку, з гаю
я пісні чекаю!
Зозуле-сивуле,
куй, щоб довго було...
Боже милостивий,
хай буду щасливий!

Подробности

Автор: іван Ісаєвич

02 декабря 2010

Просмотров: 1756

В оточенні вороже налаштованих воєводств існувало собі маленьке королівство. Звісно, сусіди то з півдня, то з півночі, із заходу чи сходу часто використовували слабкість того королівства Й часто грабували його. Але завоювати  ніхто з них не наважувався, бо тоді б назрів конфлікт між ними. Такого розвитку подій ніхто й не бажав.
  Десь наприкінці літа у дуже бідній, багатодітній сім'ї, цього королівства, народився хлопчик Ол. Він змалечку грався на березі річки. Його улюбленим заняттям було одне-єдине - попадання камінчиками в ціль. Спочатку батьки, а потім уже і сусіди побачили, що Ол не просто кидає камінчики в ціль, але й влучно потрапляє саме туди, де слід, або ж куди велять йому спостережливі та заздрісні однолітки.

Подробности

Автор: іван Ісаєвич

02 декабря 2010

Просмотров: 1196

Чому, мила Поточино,
Дівочою стала?
Чи щось тобі наврочено?
Чи доля дістала?
Сидить дідо на горбочку,
Обзір вибрав вдало,
Теє поле, що Дівочов
Поточинов стало,
Видно добре. І почав дід...
А я "провалився"
Углиб віків, бачу сто бід,
Усе, що твориться.
На тім полі пасла кізки
Молода дівчина,
А в дівчини старі батьки
Та хила хижчина.
У полудень свої кізки
Гнала напувати.
Саме з тої криниченьки
Напувала й мати.
Глибокая криниченька -
Чотири потоки
Звідси течуть, мов річеньки,
На чотири боки.
А було це у ті часи,
Коли злі татари
Наші землі грабували
Та людей вбивали.
Аж дивлюся на поляну
Банда татар суне
Прямо туди, до криниці,
Де дівчина "стине".
Злякалася, не втікає,
Кізок напуває.
І вже знає з переказів,
Що за цим буває.
Злий татарин наказує,
Щоб води подала.
Вона йому показує -
Напийся, татаре.
А бездушний татаринець -
Шаблю й на дівицю...
Проткнув її прямо в серце
Й кинув у криницю.
Відтоді народ тутешній
Назвав горе-поле...
Поточина Дівочая -
Назва в серце коле.
Затих дідо, курить піпу
І я "повернувся"...
Злість у мені, аж трясусь,
Чом, не заступився?!

Подробности

Автор: іван Ісаєвич

02 декабря 2010

Просмотров: 2752

 Хижа - назва будинку місцева.
І село так назвали колись,
Хижа - назва у нього кінцева,
А в історію різні вплелись.
І Кіштарною й Тарною звали -
На свій лад називали село.
То румуни, то чехи, мадяри
Відбирали наймення його.

Та легенда цікава й трагічна
Його заснування жива.
Наймит був, а у нього дружина,
Й народила дитину вона.
Не змогла йти на панські роботи,
Ледь жива із малятком-синком.
Лиш три дні як минули пологи -
Пан накинувсь на неї з кнутом.
Чоловік знайшов мертвою жінку
Й ледь живого синочка свого...
Вкоротив він і панові віку -
Відомстив, та не змінить того...
Лише вспів він її поховати
Й найдорожче з собою поніс.
Світ за очі прийшлося тікати
Через гори, поля, через ліс.
Доля ще раз жорстокою стала
Наймиліше, що в нього було, -
Смерті в руки синочка віддала.
Зоставсь сам, інше все загуло.

Зупинився якось на поляні.
До душі вона стала йому.
Хижу-хату він звів тут і стайню.
Так почав свою нову весну.
На зручному була переході
Хижа-хата його сиротина.
Часто люди бували в господі -
Мимо Хижі стелилась стежина.
Як питали: Куди ідеш, друже?.
- Та до Хижі іду, що он там...
Ця легенда сумна, але дуже -
Достовірна й сподобалась нам.
Залишалися в Хижі прохожі.
Хтось подвоїв, потроїв село...
Живуть нині тут люди хороші
Й я з сім'єю примножив його.

До 380-річчя першої  згадки про село Хижа - другої моєї маленької батьківщини.

Подробности

Автор: Александр Иванович

02 декабря 2010

Просмотров: 611

Сегодня на нашем сайте установлен, так называемый, модуль пристуствия.  Теперь каждый посетитель сайта, может видеть кто еще в данный конкретный момент времени находится на сайте.

Подробности

Автор: іван Ісаєвич

02 декабря 2010

Просмотров: 1390

Дні поосеніли,
Поля оголили.
Над пожовклим морем
Журавлі летіли.
Прокинеться сонце -
Визирне на річку,
Його світло ляже
В росяну травичку.
Задзвеніло барвно
Багато галасу
І немає краю
Простору і часу.
Високо у небі
Ластівки ширяли.
Хочеться, щоб крила
Й в нас повиростали.

Подробности

Автор: іван Ісаєвич

01 декабря 2010

Просмотров: 2086

У місячну новорічну ніч я вийшов на подвір'я. Мою увагу привернули
три бурульки, що звисали з низької стріхи. Мені здалося, що бурульки незвичайні: у них чи то від місячного світла, чи з моєї уяви рухались якісь фігурки. Здається, я таке десь-колись уже бачив. Тільки де і коли?, - думав я. І згадав...
Мені було 7 чи 8 років. Я так само вийшов тоді з батькової хати і споглядав зиму  то здалека, то зблизька. Раптом побачив, як зі стріхи звисали майже такі ж бурульки, які бачу зараз. В одній  чітко виднілась  фігурка Діда Мороза, у другій - Снігурочки, а у третій - маленького хлопчика. Вони розмовляли між собою про щось серйозне. Вів бесіду Дід. Я тихенько наблизився до бурульок, боячись, що ті троє мене помітять або почують, адже під ногами голосно хрустів сніг. Але це товариство не звертало на мене ніякої уваги. Тепер я уже став більш обережним з іншої причини: не зачепити б одну з бурульок. І підслухав таку їхню розмову.

Подробности

Автор: Ангеліна Оборiна

29 ноября 2010

Просмотров: 2094

Мама-білочка пішла

Їжу добувати,

А маленького синочка

Положила спати.

Тихо спить собі в дуплі

Крихітка маленька.

Рижа шубка, довгий хвіст,

Але ще сліпенька.

Довго мами не було...

Вже хотілось їсти.

Малюк виповз  із дупла,

Став по краю лізти.

Ще слабеньке, нема зору -

Важко малюкові.

Раптом „бах

Подробности

Автор: Володимир КОВАЛИК

24 ноября 2010

Просмотров: 1296

Підемо в зелений гай,
де роса ранкова сяє,
лине пісня голубка -
то природа нас вітає-
вільна і неговірка.

Де схід сонця - мудрість світу,
що дарують небеса.
Підем удвох бродити
простором, де все - краса.

Де вітри ласкаво віють
на моря і на поля,
де врожай під сонцем зріє
і радієм ти і я.

Як вином дубова бочка, оп'яніє голова,
і огорне нас турбота
дня, що гай подарував...