Мчать вітри, неначе коні.
Так, на літа переломі
Мчать збентежено вітри
До осінньої пори.
Мчать вітри, неначе коні,
Що стояли на припоні,
Мчать у далеч стрімголов
До золочених дібров.
Мчать вітри, неначе коні,
Що тікають від погоні,
У багряний світ обнов
Мчать, мо на Природи зов.
І мої літа у гоні
Мчать, немов ті бистрі коні,

Осінній ліс обняв мене журбою
І сипле листя-золото до ніг.
І кружля воно і мчить - ген за моріг
На крилах вітру шумно наді мною.

І сонце з осяйнистою золотою
Крізь гілки загляда, мов на нічліг,
Де тихне гомін радостей і втіх,
А осінь жде зустрітися з зимою.

Мене засмучує безрадісна пора,
Що згине ця блискучість знад назовсім
І серце

Під синім небом, небом України
Стоїш на пєдесталі з сонечком в очах.
Про тебе слава князювань не згине,
Вона все оживає спогадом в віках.

Твойого генія час не затьмарить,
Ти-гордість рогатинської землі.
В твоїй жертовності жага жіноча править,
Тобі корилися султани, королі.

Ти осеняла радістю султана,
Була для Царгорода, наче ясний день.

Ось він - дитинний, незабутий -
Під хмари знявся навкруги.
Стоїть, мов грізний велетень розкутий,
Навік порвавший рабства ланцюги.

В борні він гартувавсь і став невгнутий,
Мов гордий лицар юної снаги,
Як грім гремить його хід гримучий
У наступові пружної ноги.

Він ненавидить мряку, сум неволі,
До сонць встають ясні прозорі дні.
І зни

Про любу весну мрію і чекаю...
Владаркою вона до нас спішить.
Над днем синіє в небесах блакить,
І жде земля зеленого розмаю.

Палкі слова для привітань шукаю
І серце радо струною бринить.
Ген пісня, наче дзвін дзвінкий, летить,
Відчувши силу для далінь безкраю.

Услід загомонять ліси таємні
І злинуть луни голосні, приємні.

І я з

 Дивись, як небо розцвіло,
Як променисто сяють зорі.
З вологою стикається тепло
І тишею лягає на просторі.

Десь поміж гір проклався шлях
І змовк, як далеч у заграві
І радість в нас тремтить в очах,
Немов ті зорі золотаві.

Стою, хвилююсь без вини
І тишу зрушую словами
І місяць колом сяйва з вишини
Став над горою і над на

Від сурми над верхами
Мчить у століття голос.
І дзвонить над ланами
Дзвінкий пшеничний колос.

Б'ють дзвони слів - відлуння,
Мов звуки канонади.
І сіють сяйв горіння
Вогнисті зорепади.

Він, наче зов весною,
Всесилою своєю
Зове мене з собою -
Злетіти над землею.

на згадку рекітчанам, які зустрічали мене біля мінерального джерела в урочищі "Марковина" с. Рекіти, Міжгірського району, липень  2002р.

До дзвінкого струмка гірського джерела
Я з друзями прийшов відпочивати,
Немов для мене тут нова зоря зійшла,
Тут свіжістю овіюють мене Карпати.

Із глибини струмка десь із самого дна
Зринають бризки,

на наших ВОЛШЕБНЫХ ПОЛЯНАХ, опубликовано очередное сложившееся БУРИМЕ, под названием "ЗУБЫ ДРАКОНА". Но что такое зубы какого-то безвестного, занесенного в Красную книгу чудища, по сравнению с итогами буриме "ЛЕГЕНДЫ ЛЕТАЮЩИХ МЫШЕЙ"?! Назван победитель! Им стала неподражаемая Алька Алферова!

Запитайте будь-яку дитину, яка тільки почала говорити.
- Хто збирає мід? І вона одразу відповість вам:
- Бджілка. Задля цього вона трудиться із ранку ло пізньої ночі.
Але виявляється, що мід збирають не тільки бджоли.
- Тоді ще хто? - поц

 

Комментарии

Новенькое в блогах

verba new

Верба весну відчуває

Лехман Маркіян Тарасович
19 февраля 2019

(З фенологічного щоденника)

Щойно минуло Стрітення (15 лютого). До справжньої весни ще...

Оманливе судження

Анастасія Бурлака
16 февраля 2019

Монолог осілої пташки

Чи хтось задумувався колись, про що цвірінчить пташка? Можливо, вона щось...

skripka

Повернення втрачених ілюзій

Лехман Маркіян Тарасович
13 февраля 2019

(Розповідь від першої особи)

Ця історія розпочалася із мого захоплення музикою. Ще у дитинстві...

Життя, мабуть, — це Колізей

Анастасія Бурлака
13 февраля 2019

Якою б гіркою правда не була, але реальність життя не завжди здається нам світлим і прекрасним...

Награждение орденом! - Нагородження орденом!

Пирателисса
01 февраля 2019

Внимание! Сегодня, 1 февраля 2019 года, кавалером ордена второй степени «СЕРЕБРЯНАЯ ЗВЕЗДА»...