Стояла тиша над горами.
Дрімали сумерки нічні
Поміж Карпатськими хребтами
Живиці лились пахощі.

В нас очі блищали огнями.
На небі тримтіли зірки.
Полилася пісня садами
Та соловейкові трільки.

Мов золота стрічка
Повилася річка:
Ламалася, крутилася
По каменях все лилася...

Місяченьку любилося,
Що там внизу творилося...

 

 

Я пішов у гості до бджоли -
Вона мене зустріла своїм джазом,
А на десерт - цілющої перги
З медв'яночудним ароматом.

Я пішов у гості до ріки -
Вона мене водою напоїла,
А на прощання лагідно з гори,
Із водопаду бризками облила.

Завітав у гості я до гаю.
Там - дуби, ялини і калина.
Там зозуля літа роздає,
Там щебече на свій лад пташина.

А я у гості до цих пір ходжу
До поля, до саду, до квітки.
На березі річки я часто сиджу,
А мрію гостити у зірки.


Водичко, водичко,
умий моє личко.
Сонечко ласкаве,
суши й хай засмагне.
Вітрику-соколе,
причеши локони.
Травичко, у росі
умий ноги босі...
Соловейку, з гаю
я пісні чекаю!
Зозуле-сивуле,
куй, щоб довго було...
Боже милостивий,
хай буду щасливий!

В оточенні вороже налаштованих воєводств існувало собі маленьке королівство. Звісно, сусіди то з півдня, то з півночі, із заходу чи сходу часто використовували слабкість того королівства Й часто грабували його. Але завоювати  ніхто з них не наважувався, бо тоді б назрів конфлікт між ними. Такого розвитку подій ніхто й не бажав.
  Десь наприкінці літа у дуже бідній, багатодітній сім'ї, цього королівства, народився хлопчик Ол. Він змалечку грався на березі річки. Його улюбленим заняттям було одне-єдине - попадання камінчиками в ціль. Спочатку батьки, а потім уже і сусіди побачили, що Ол не просто кидає камінчики в ціль, але й влучно потрапляє саме туди, де слід, або ж куди велять йому спостережливі та заздрісні однолітки.

Чому, мила Поточино,
Дівочою стала?
Чи щось тобі наврочено?
Чи доля дістала?
Сидить дідо на горбочку,
Обзір вибрав вдало,
Теє поле, що Дівочов
Поточинов стало,
Видно добре. І почав дід...
А я "провалився"
Углиб віків, бачу сто бід,
Усе, що твориться.
На тім полі пасла кізки
Молода дівчина,
А в дівчини старі батьки
Та хила хижчина.
У полудень свої кізки
Гнала напувати.
Саме з тої криниченьки
Напувала й мати.
Глибокая криниченька -
Чотири потоки
Звідси течуть, мов річеньки,
На чотири боки.
А було це у ті часи,
Коли злі татари
Наші землі грабували
Та людей вбивали.
Аж дивлюся на поляну
Банда татар суне
Прямо туди, до криниці,
Де дівчина "стине".
Злякалася, не втікає,
Кізок напуває.
І вже знає з переказів,
Що за цим буває.
Злий татарин наказує,
Щоб води подала.
Вона йому показує -
Напийся, татаре.
А бездушний татаринець -
Шаблю й на дівицю...
Проткнув її прямо в серце
Й кинув у криницю.
Відтоді народ тутешній
Назвав горе-поле...
Поточина Дівочая -
Назва в серце коле.
Затих дідо, курить піпу
І я "повернувся"...
Злість у мені, аж трясусь,
Чом, не заступився?!

 Хижа - назва будинку місцева.
І село так назвали колись,
Хижа - назва у нього кінцева,
А в історію різні вплелись.
І Кіштарною й Тарною звали -
На свій лад називали село.
То румуни, то чехи, мадяри
Відбирали наймення його.

Та легенда цікава й трагічна
Його заснування жива.
Наймит був, а у нього дружина,
Й народила дитину вона.
Не змогла йти на панські роботи,
Ледь жива із малятком-синком.
Лиш три дні як минули пологи -
Пан накинувсь на неї з кнутом.
Чоловік знайшов мертвою жінку
Й ледь живого синочка свого...
Вкоротив він і панові віку -
Відомстив, та не змінить того...
Лише вспів він її поховати
Й найдорожче з собою поніс.
Світ за очі прийшлося тікати
Через гори, поля, через ліс.
Доля ще раз жорстокою стала
Наймиліше, що в нього було, -
Смерті в руки синочка віддала.
Зоставсь сам, інше все загуло.

Зупинився якось на поляні.
До душі вона стала йому.
Хижу-хату він звів тут і стайню.
Так почав свою нову весну.
На зручному була переході
Хижа-хата його сиротина.
Часто люди бували в господі -
Мимо Хижі стелилась стежина.
Як питали: Куди ідеш, друже?.
- Та до Хижі іду, що он там...
Ця легенда сумна, але дуже -
Достовірна й сподобалась нам.
Залишалися в Хижі прохожі.
Хтось подвоїв, потроїв село...
Живуть нині тут люди хороші
Й я з сім'єю примножив його.

До 380-річчя першої  згадки про село Хижа - другої моєї маленької батьківщини.

Сегодня на нашем сайте установлен, так называемый, модуль пристуствия.  Теперь каждый посетитель сайта, может видеть кто еще в данный конкретный момент времени находится на сайте.

Дні поосеніли,
Поля оголили.
Над пожовклим морем
Журавлі летіли.
Прокинеться сонце -
Визирне на річку,
Його світло ляже
В росяну травичку.
Задзвеніло барвно
Багато галасу
І немає краю
Простору і часу.
Високо у небі
Ластівки ширяли.
Хочеться, щоб крила
Й в нас повиростали.



У місячну новорічну ніч я вийшов на подвір'я. Мою увагу привернули
три бурульки, що звисали з низької стріхи. Мені здалося, що бурульки незвичайні: у них чи то від місячного світла, чи з моєї уяви рухались якісь фігурки. Здається, я таке десь-колись уже бачив. Тільки де і коли?, - думав я. І згадав...
Мені було 7 чи 8 років. Я так само вийшов тоді з батькової хати і споглядав зиму  то здалека, то зблизька. Раптом побачив, як зі стріхи звисали майже такі ж бурульки, які бачу зараз. В одній  чітко виднілась  фігурка Діда Мороза, у другій - Снігурочки, а у третій - маленького хлопчика. Вони розмовляли між собою про щось серйозне. Вів бесіду Дід. Я тихенько наблизився до бурульок, боячись, що ті троє мене помітять або почують, адже під ногами голосно хрустів сніг. Але це товариство не звертало на мене ніякої уваги. Тепер я уже став більш обережним з іншої причини: не зачепити б одну з бурульок. І підслухав таку їхню розмову.

 

Мама-білочка пішла

Їжу добувати,

А маленького синочка

Положила спати.

Тихо спить собі в дуплі

Крихітка маленька.

Рижа шубка, довгий хвіст,

Але ще сліпенька.

Довго мами не було...

Вже хотілось їсти.

Малюк виповз  із дупла,

Став по краю лізти.

Ще слабеньке, нема зору -

Важко малюкові.

Раптом „бах

 

Комментарии

  • Жолуді у кишені

    Майя Майя 24 октября 2018
    время разбрасывать камни!
     
  • Паморозь

    Майя Майя 24 октября 2018
    Долга и теплая это хорошо. а у нас что-то ...
     
  • Жолуді у кишені

    topolenok topolenok 14 октября 2018
    Я так в детстве однажды посадила во дворе ...
     
  • Жолуді у кишені

    Майя Майя 06 октября 2018
    У нас около дома камней накидали, а ...
     
  • Жолуді у кишені

    Маркіян Лехман Маркіян Лехман 06 октября 2018
    Вода камінь точить, але камінь притисне пагін ...

Новенькое в блогах

І слово лікує!..

Лехман Маркіян Тарасович
11 ноября 2018

(Картинки з життя)

Недільного ранку у храмі вже завершувалася відправа Служби Божої, як на...

dec fr034

Пригощайтеся!

Лехман Маркіян Тарасович
10 ноября 2018

(Картинки з життя)

На вихідні приїжджаю зі студентського гуртожитку у Львові додому, у рідний...

popugay

Продолжается конкурс литературных викторин! Нова конкурсна вікторина!

Папченко
26 октября 2018

Внимание! Продолжается конкурс литературных викторин! Приз победителю - пять тысяч рублей!...

zag

Паморозь

Лехман Маркіян Тарасович
19 октября 2018

(Етюд)

Така довга й тепла осінь. Вже й Покрови минуло, ось-ось спливе багряний жовтень, а сонце...

zholudi

Жолуді у кишені

Лехман Маркіян Тарасович
04 октября 2018

(Нотатки з фенологічного щоденника)

Не по-осінньому теплий погожий день не віщував лиха. Та...