Не хочу йти я навпростець до літа,
Хочу весні йти слід у слід,
Бо там не сім, там тьма чудес помпезних,
І всюди - диво, диво, дива зліт.

Хто та весн? Художниця чи фея?
Поет? Чаклунка? Божества політ?
Бо як ще можна чудо з чуд сприйняти:
Із бруньки - лист, із бруньки - цвіт і плід.

Не хочу йти я навпростець до літа.
Весну хто перейде, той сам омолодиться,
Бо кожен день і кожну мить здається -
В тобі краса чудес весни озветься.

Мій поїзд із Хуста
Тік-такає густо.
У сині мчить далі
По рідному краю.
Мій поїзд із Хуста,
Немов у минуле,
Мчиться по рівнині,
По милій долині.
За вікном пейзажі -
Чудо-панорами.
Поруч тече Тиса,
Змагаючись з нами.
Біля Рокосова
Мейгеш "копав" поле.
Поле не грунтове,
А поле часове,
Бо на тій рівнині
Поле в позолоті.
Там, де цвітуть маки,
Кров лили солдати.
Тут, на цьому полі,
Стояли герої,
Січовики-хлопці -
Хлопці добровольці.
І за Срібну Землю,
За батьківську мрію
Полягли навіки,
Втілилися в квіти,
Тому Красне Поле,
Цвіте, наче море,
Хвилями гойдає,
Квіти колихає.
Людино, спинися!
Полю поклонися!
Мрії отих хлопців
Все таки збулися.

Йшла лисичка на базар
Купувати самовар.
І ще чаю для заварки,
Кусок сала для зажарки,
Банку меду і курчат
Для маленьких лисенят.
Покрутилася на ринку,
Вкрала сала четвертинку.
У пташок взяла яєчка,
У ведмедя-мед з горшечком,
В господині молока
І живого гусака.
Як могла, так хитрувала -
Своїх грошей не давала.
Повний кошик нахапала.
Йшла додому і співала.
Коли раптом собак зграя
Від дідуся Будулая
На дорогу мчить із двору.
Тут лисиця дала дьору.
Повз жита і сінокіс
Понеслась у темний ліс.
Все, що вкрала, загубила.
Ледве ноги волочила.
Ой ніколи більше зроду
Не робитиму я шкоду!
Поплелась в сльозах до хати
Хвіст обдертий зашивати.

Назначить Василия Малышка (PopugajZhako) заместителем главного редактора газеты ГАЗЕТИЩЕ. Всё.

Оббрехана, бита, знеславлена,
Топтана, палена, кривджена,
Ділена, терзана, обкрадена,
Оплакана - ти вижила.

Горда, незламна, нездолана!
Закосичена, блакитна, позолочена!
Вся в зелені, вод стрічками помережана,
Земля Срібна! Ти - жива!
Ти - звеличена!

Вогонь і воду й мідні труби,
Й пекельні муки ти пройшла.
Тепер вдихни на повні груди
І йди у майбуття.

На рівнині вітер віє,
Ніде припочити,
Ніде буйну головоньку
спрятати, схилити.

Та й у горах верховинських
Свище по міжгір'ю.
Лети звором, зломиголов,
Та не зломи шию!

СВІТАНОК

На доріжки срібний
Сиплеться іній.
Морозець. Світанок
На землі моїй.

Спішись з свого коня і відпочинь - не гріх.
Присядь, допоможи, порадою розваж.
Ти мудрий, щедрий... Ну, уваж,
Мій вересне! Ти - Осені поріг.
Судьба дала мені  лихого скакуна.
На ньому пролетів я клин свого життя -
Тепер збираюся в найважчу, невідому,
Не ходжену мною, не їжджену дорогу.
Порадь, що лишити, що із собою взяти,
Що вкласти в заповіт, що, може, закопати...
А може є таке, про що мовчати слід...
Не хочеться нести щось зайве за поріг.
Промовчи, як слабкість духу
Гору взяла, або те,
Як ганьбу і муку носиш,
Носиш в собі дотепер.
Заповіт ти склав, неважко
Прочитати його знов.
Він в віршах твоїх таїться -
Хтось почує його зов.
Залишай літа прожиті,
Закопай міх помилок,
А візьми з собою мудрість
Й сій спокійно між народ.
Скільки мудрості нажив ти,
Скільки будеш сіяти,
Стільки жити, стільки жати...
Та не тобі міряти!

Чи серце є у простої людини?
Чи є життя у неї, як в людей?
Чи є чуття єдиної родини?
Чи серце б'ється, із яких грудей?

Я напевно знаю: серце є в рослини.
І життя пульсує до пори,
Поки воно б'ється, майже як в людини,
І ганяє сік з коріння догори.

Як надломить вітер чи в пору сувору,
Кажуть - все пропало, скінчилось життя.
Тоді із коріння виростає знову
І цвіте, щоб роду не було кінця.

Ой у лузі, під горою,
Зацвіла калина.
Біля річки, під вербою,
Кохала дівчина.

Ой у лузі, під горою,
Шуміла калина.
Біля річки, під вербою,
Чекала дівчина...

Ростику ти мій маленький,
Радосте моя!
Соколику мій гарненький,
Зіронько ясна!
Сонце сіло вже за гори,
Сон-сонька приймай.
Казочок приніс він море,
В снах їх зустрічай.
Милий, люлі, люлі,
Люлі, милий, люлі...
Спи, рідненький, золотенький,
Миленький мій Мил.
Ждуть тебе великі справи,
Набирайся сил.
Може, в поле комбайнером,
Ти, моє диття.
Може, в море капітаном,
Моє ти життя...
Милий, люлі, люлі,
Люлі, милий, люлі...
Все ти вспієш: Зрозумієш
Ціль свою ясну.
В мріях своїх ти зустрінеш
Не одну весну.
В мріях тобі Бог поможе,
Дорогу знайти.
Людиною, прошу, Боже,
Дійти б до мети.
Милий, люлі, люлі,
Люлі, милий, люлі...

 

Комментарии

Новенькое в блогах

Квест «Вокруг света»

Анастасія Опаковська
16 октября 2021

Когда-то я с подружками била на репетицие к выступлению. Ми готовились к приготовленному нами...

синичонок

Синичонок. Неожиданная встреча

Алька Алфёрова
09 июля 2021

Когда-то очень давно писала пост о синичках. На днях, девять лет спустя, тема синиц вдруг...

Одно из любимых стихотворений

Саша И
10 июня 2021

«Лошади в океане»

Лошади умеют плавать,
Но - не хорошо. Недалеко.
"Глория" - по-русски - значит...

8 е марта

С праздником 8-е Марта!

Александр Иванович
06 марта 2021

Девчонки и тётенки!

8-е Марта замечательный весенний праздник! Вот я, а также все ребята, вся...

Новое награждение медалью! - Нове нагородження медаллю!

Пирателисса
18 августа 2020

Медалью «AKTIV» награждается пользователь сайта «Сокровища Папча» Саня И. (логин - sanya12)! За...