Чудотворець Миколай

Дивиться з ікони,

Як маленькі діти б'ють

Перед ним поклони.

Раптом чує Миколай

Діток побажання:

„ Чудотворче, принеси

Нам дарунки зрання.

Мило

Закрила сонечко хмарина,

А на землі пухка перина.

Мороз малює гарні квіти.

З гори з'їжджають радо діти.

Зима морозяна гуляє.

Під нею річка замерзає.

На вікнах вішає узори

І снігу навертає гори.

Порипує він під ногами.

Зима радіє разом з нами.

Дозвольте жити на Вкраїні -
Це значить знати: тут моє:
Ліси, поля і гори рідні,
Зірки і небо голубе,
І моря синь, його глибини,
Повітря чисте, як кришталь,
Лани хлібасті, мов килими,
Смачний, пахучий, коровай.
Дозвольте жити на Вкраїні -
Це значить знати: пан тут я.
В усьому люди ми єдині
По-українському життя.
Це значить чути ген далеко
З душі - вірші, з пісень вінки
Франка, Шевченка й  Матвієнко
Та Богу славу навіки.
І як чужому научатись
По-українськи книжка вчить.
Й нізащо свого не цуратись...
Кажу про це, воно болить.

Не хочу йти я навпростець до літа,
Хочу весні йти слід у слід,
Бо там не сім, там тьма чудес помпезних,
І всюди - диво, диво, дива зліт.

Хто та весн? Художниця чи фея?
Поет? Чаклунка? Божества політ?
Бо як ще можна чудо з чуд сприйняти:
Із бруньки - лист, із бруньки - цвіт і плід.

Не хочу йти я навпростець до літа.
Весну хто перейде, той сам омолодиться,
Бо кожен день і кожну мить здається -
В тобі краса чудес весни озветься.

Мій поїзд із Хуста
Тік-такає густо.
У сині мчить далі
По рідному краю.
Мій поїзд із Хуста,
Немов у минуле,
Мчиться по рівнині,
По милій долині.
За вікном пейзажі -
Чудо-панорами.
Поруч тече Тиса,
Змагаючись з нами.
Біля Рокосова
Мейгеш "копав" поле.
Поле не грунтове,
А поле часове,
Бо на тій рівнині
Поле в позолоті.
Там, де цвітуть маки,
Кров лили солдати.
Тут, на цьому полі,
Стояли герої,
Січовики-хлопці -
Хлопці добровольці.
І за Срібну Землю,
За батьківську мрію
Полягли навіки,
Втілилися в квіти,
Тому Красне Поле,
Цвіте, наче море,
Хвилями гойдає,
Квіти колихає.
Людино, спинися!
Полю поклонися!
Мрії отих хлопців
Все таки збулися.

Йшла лисичка на базар
Купувати самовар.
І ще чаю для заварки,
Кусок сала для зажарки,
Банку меду і курчат
Для маленьких лисенят.
Покрутилася на ринку,
Вкрала сала четвертинку.
У пташок взяла яєчка,
У ведмедя-мед з горшечком,
В господині молока
І живого гусака.
Як могла, так хитрувала -
Своїх грошей не давала.
Повний кошик нахапала.
Йшла додому і співала.
Коли раптом собак зграя
Від дідуся Будулая
На дорогу мчить із двору.
Тут лисиця дала дьору.
Повз жита і сінокіс
Понеслась у темний ліс.
Все, що вкрала, загубила.
Ледве ноги волочила.
Ой ніколи більше зроду
Не робитиму я шкоду!
Поплелась в сльозах до хати
Хвіст обдертий зашивати.

Назначить Василия Малышка (PopugajZhako) заместителем главного редактора газеты ГАЗЕТИЩЕ. Всё.

Оббрехана, бита, знеславлена,
Топтана, палена, кривджена,
Ділена, терзана, обкрадена,
Оплакана - ти вижила.

Горда, незламна, нездолана!
Закосичена, блакитна, позолочена!
Вся в зелені, вод стрічками помережана,
Земля Срібна! Ти - жива!
Ти - звеличена!

Вогонь і воду й мідні труби,
Й пекельні муки ти пройшла.
Тепер вдихни на повні груди
І йди у майбуття.

На рівнині вітер віє,
Ніде припочити,
Ніде буйну головоньку
спрятати, схилити.

Та й у горах верховинських
Свище по міжгір'ю.
Лети звором, зломиголов,
Та не зломи шию!

СВІТАНОК

На доріжки срібний
Сиплеться іній.
Морозець. Світанок
На землі моїй.

Спішись з свого коня і відпочинь - не гріх.
Присядь, допоможи, порадою розваж.
Ти мудрий, щедрий... Ну, уваж,
Мій вересне! Ти - Осені поріг.
Судьба дала мені  лихого скакуна.
На ньому пролетів я клин свого життя -
Тепер збираюся в найважчу, невідому,
Не ходжену мною, не їжджену дорогу.
Порадь, що лишити, що із собою взяти,
Що вкласти в заповіт, що, може, закопати...
А може є таке, про що мовчати слід...
Не хочеться нести щось зайве за поріг.
Промовчи, як слабкість духу
Гору взяла, або те,
Як ганьбу і муку носиш,
Носиш в собі дотепер.
Заповіт ти склав, неважко
Прочитати його знов.
Він в віршах твоїх таїться -
Хтось почує його зов.
Залишай літа прожиті,
Закопай міх помилок,
А візьми з собою мудрість
Й сій спокійно між народ.
Скільки мудрості нажив ти,
Скільки будеш сіяти,
Стільки жити, стільки жати...
Та не тобі міряти!

 

Комментарии

Новенькое в блогах

trichoptera 1

Удивительные ручейники и где они обитают

Алька Алфёрова
08 августа 2022

Как вы могли уже догадаться из слова «ручейники», обитают они в ручьях (а также речках и т.п.)....

gusi gusi 01

Новая викторина по повести В. Крапивина «Гуси-гуси, га-га-га...»

Александр Иванович
01 мая 2022

Внимание! Катя Зуева представила новую викторину по повести Владислава Крапивина «Гуси-гуси,...

Девчонки, с праздником!

Александр Иванович
08 марта 2022

Все пройдет и это пройдет. Так было всегда. И будет. И вот я, пользуясь своей неистребимой...

Квест «Вокруг света»

Анастасія Опаковська
16 октября 2021

Когда-то я с подружками била на репетицие к выступлению. Ми готовились к приготовленному нами...

синичонок

Синичонок. Неожиданная встреча

Алька Алфёрова
09 июля 2021

Когда-то очень давно писала пост о синичках. На днях, девять лет спустя, тема синиц вдруг...