На рівнині вітер віє,
Ніде припочити,
Ніде буйну головоньку
спрятати, схилити.

Та й у горах верховинських
Свище по міжгір'ю.
Лети звором, зломиголов,
Та не зломи шию!

 

СВІТАНОК

На доріжки срібний
Сиплеться іній.
Морозець. Світанок
На землі моїй.


Спішись з свого коня і відпочинь - не гріх.
Присядь, допоможи, порадою розваж.
Ти мудрий, щедрий... Ну, уваж,
Мій вересне! Ти - Осені поріг.
Судьба дала мені  лихого скакуна.
На ньому пролетів я клин свого життя -
Тепер збираюся в найважчу, невідому,
Не ходжену мною, не їжджену дорогу.
Порадь, що лишити, що із собою взяти,
Що вкласти в заповіт, що, може, закопати...
А може є таке, про що мовчати слід...
Не хочеться нести щось зайве за поріг.
Промовчи, як слабкість духу
Гору взяла, або те,
Як ганьбу і муку носиш,
Носиш в собі дотепер.
Заповіт ти склав, неважко
Прочитати його знов.
Він в віршах твоїх таїться -
Хтось почує його зов.
Залишай літа прожиті,
Закопай міх помилок,
А візьми з собою мудрість
Й сій спокійно між народ.
Скільки мудрості нажив ти,
Скільки будеш сіяти,
Стільки жити, стільки жати...
Та не тобі міряти!

 


Чи серце є у простої людини?
Чи є життя у неї, як в людей?
Чи є чуття єдиної родини?
Чи серце б'ється, із яких грудей?

Я напевно знаю: серце є в рослини.
І життя пульсує до пори,
Поки воно б'ється, майже як в людини,
І ганяє сік з коріння догори.

Як надломить вітер чи в пору сувору,
Кажуть - все пропало, скінчилось життя.
Тоді із коріння виростає знову
І цвіте, щоб роду не було кінця.


Ой у лузі, під горою,
Зацвіла калина.
Біля річки, під вербою,
Кохала дівчина.

Ой у лузі, під горою,
Шуміла калина.
Біля річки, під вербою,
Чекала дівчина...

Ой у лузі, під горою,
Все чула калина...
Біля річки, під вербою,
Плакала дівчина...

Ой у лузі, під горою,
Прив'яла калина.
Біля річки, під вербою,
Молилась дівчина.

Ой у лузі, під горою,
Схилилась калина.
Біля річки, під вербою,
Жінка і дитина.

 


Ростику ти мій маленький,
Радосте моя!
Соколику мій гарненький,
Зіронько ясна!
Сонце сіло вже за гори,
Сон-сонька приймай.
Казочок приніс він море,
В снах їх зустрічай.
Милий, люлі, люлі,
Люлі, милий, люлі...
Спи, рідненький, золотенький,
Миленький мій Мил.
Ждуть тебе великі справи,
Набирайся сил.
Може, в поле комбайнером,
Ти, моє диття.
Може, в море капітаном,
Моє ти життя...
Милий, люлі, люлі,
Люлі, милий, люлі...
Все ти вспієш: Зрозумієш
Ціль свою ясну.
В мріях своїх ти зустрінеш
Не одну весну.
В мріях тобі Бог поможе,
Дорогу знайти.
Людиною, прошу, Боже,
Дійти б до мети.
Милий, люлі, люлі,
Люлі, милий, люлі...

 


Вдивляючись в небо, питання зіркам:
"Чи можна до вас долетіти?" -
Ставлять вчені мужі. А відповідь проста:
"Можна, лиш треба схотіти".

Звичайно, що можна сягти до зірок.
Й ти зможеш, як впадеш в неспокій -
Хай тільки захочеться зірку з небес
Твоїй в ясну ніч кароокій.

З милою не бачивсь -
Живе під горою.
Мати не пускає
Зустрітись зі мною.

Ким же передати,
Що її кохаю?
Я кричу: "Страждаю!"
Чую: "Знаю, знаю!"

І я догадався,
З ким перекликався.
"То це що, з луною?" -
"Мною! - чую. - Мною!"

Я її кохаю...
Вона про те знає?
"Знає, знає, знає,
Знає, знає, знає..."

Я говорю: "Мила,
Я тебе лелію!"
Чую: "Лію, лію,
Лію, лію, лію".

Пошлю, що чекаю -
Прийде: "Каю, каю..."
Гукаю: "Кохаю!"
А вернулось: "Хаю..."

Спитав якось в неї:
"Чи любиш, кохана?"
Мені повернулось:
"Хана, хана, хана..."

Відтоді з луною
Більше не говорю.
Те, що в серці маю
Їй не довіряю.


Росою милася, росою,
Із квіточок її пила,
Тому розкішною красою,
немов лілея розквіла.

Приспів:
Роси, роси, роси,
Роси на покоси,
Роси в поле - в квіти,
Квіти - в твої коси.

Рум'яну-фарбу від черешні,
Й від квіток з пелюстків брала.
І всі роки свої пройдешні
З одним єдиним провела.

З дерев спадало жовте листя
Осінь торкнулася й її.
Хай сивина! Краса колишня:
І очі, й брови - все ж тії.


Проснувся джмелик навесні.
Йому згадалось, як ввісні
Зустрів кохану він свою,
Єдину квітку у гаю.
Приспів:

Джмелику, коханий мій,
Я одна із твоїх мрій.
Ти шукай мене, шукай
І кохай мене, кохай.

Він цілував її, кохав,
Крильцями милу обнімав.
У сон він вірить не хотів,
Знайти її собі велів.

І полетів шукати гай,
Де чулось все: "Шукай! Кохай!
Мене одну кохай, кохай!
Шукай! Кохай! Кохай! Шукай!

А полетівши у гайок,
Побачив безліч там квіток.
Почав шукати ту одну,
Що покохав не на яву.

Щасливий джмелик і понині
Настійно в горах й на рівнині
До квітки з квітки все летить
Коханій пісеньку джижчить.


У літа допізна
Я вже засидівся.
Видно, на мене вже
Он осінь дивиться.
Бо тінь років моїх
Дедалі довшає
В гості давно мене
Осінь запрошує.
О літо, літечко!
О миле сонечко!
Як прогледів я вас
Через віконечко?!
Через відкритий світ
На вас дивитись слід
І всю перлину літ -
Із вам слід у слід!

 

Комментарии

Новенькое в блогах

Приключения Тёмы и его друзей. Глава 4

Бурец Василий
13 июля 2019

Как-то Тёма решил написать рассказ. И вот Тёма сел за компьютер и собрался писать, но он не знал...

vika pobed

Приз победителю вручен!

Александр Иванович
04 июня 2019

Сегодня, четвёртого июня, в торжественной насколько это возможно обстановке, победителю нашего...

pic

Представляем викторину по повести «Козетта»! Вікторина за повістю «Козетта»!

Александр Иванович
21 мая 2019

Какая удача! Сегодня представляем вам викторину по повести «Козетта», части романа Виктора Гюго...

leleka

Лелеки

Лехман Маркіян Тарасович
18 мая 2019

Неподалік бабусиного городу стоїть старий дерев'яний телефонний стовп, давно «забутий»...

den materi

Матері!

Лехман Маркіян Тарасович
11 мая 2019

У другу неділю травня в Україні відзначають День Матері

Люба Неню, Берегине!
Ми Тебе вітаєм...