Мріяла давно я
В Польщі побувати,
З МАЛІЖАНАМИ -українцями
Затоваришувати,
Познайомитись з життям
Ї культурою цієї країни
Ї відвідати неодмінно
Історичні святині
Ї як приємно чути
В Перемишлі гостиннім
Багату і співучу
Мову українську
Ми раді спілкуватися
Ї дякуємо вам,
Що мову ви плекаєте
На радість усім нам
Що

З давніх часів дійшов до нас,
Збережений народом,
Кримчацький танець запальний
Через роки й незгоди.

Каракулеві шапочки
На хлопцях-кримчаках,
Жилетки й шаровари
В м'якеньких чобітках.

Кримчацький одяг у дівчат -
Це сукні бездоганні,
Національні фартушки,
Вишиті ср

Радість нам приносить вишиваночка,
Як природи ранняя весняночка.
І серветки вишиємо й скатертини
Для всіх вас, для кожної родини.
Вишивати сядемо з охотою,
Щоб пишались нашою роботою
Вишиємо блузи ми узорами,
Маками, трояндами, майорами.
Вишиванка всім нам до лиця,
Зігріває наші душі і серця.

21 квітня мій день народження. В цьому році мені виповниться 11 років!

Василь Малишка  нагороджується медаллю "ЗА ВІРНІСТЬ". За розгорнутий послідовний багатократний аналізтворів опублікованих на порталі. За діяльне і тривала участь в житті порталу. Оскільки вищеназваний Василь Малишка з врученням йому медалі за ВІРНІСТЬ стає кавалером усіх трьох медалей, йому автоматично присуджується орден СРІБНА ЗІРКА, з урахуванням усіх прав і преференцій, які йдут

1. Чомусь побутує міф (а може, то і не міф зовсім) про те, що титуловані, премійовані і, таким чином, канонізовані автори стають для широкого загалу менш цікавими. Хоча премії відкривають для творів двері в підручники, та це ще не є гарантією успіху. Часто навіть навпаки. Хтось із класиків казав: "Не дай мені, Боже, потрапити до шкільних підручників". Очевидно, що вивчення творів письменника в школі далеко не завжди прищеплює учням любов до автора. Пригадайте, чиї твори із шкільної програми ви перечитували пізніше, до яких поверталися? Які вірші з тих часів пам'ятаєте? Маю на увазі українську літературу, до програми з якої навмисне вводили зовсім не шедеври для того, щоб применшити її значимість в очах несформованої учнівської національної свідомості. Не беруся стверджувати, що таких творів немає взагалі, але не вірю, що розчленування, схематизація, майже математична перевірка ритму, класифікація, формалізація, пошук епітетів, гіпербол чи ще чогось у тексті можуть прищепити симпатію до цього ж таки тексту, навіть якщо він і буде геніальним.

На щастя чи на жаль, до підручників для загальноосвітніх шкіл потрапили два наші земляки, два лауреати Національної премії імені генія духу Тараса Григоровича Шевченка, два безперечно великі поети нашого часу - Петро Скунць та Дмитро Кремінь. Їхня любов до рідного народу у творчості та в житті сягнула таких висот, що вони поволі перетворюються (чи вже перетворилися?), стають (чи вже стали?) символами епохи, знаменами гідності, незламності, гордості. У даних випадках факт вручення премій тільки констатував загальне визнання та народну довіру і повагу до авторів. Хоча дуже часто найвищі нагороди в галузі літератури присуджувалися не так за творчість, як за політичні переконання, персональну відданість чи відносний патріотизм. Маю на увазі не радянські часи, бо тоді слава партії у творі затьмарювала і замінювала літературний талант, а часи значно пізніші, коли дехто з письменників мав мужність відмовитися від високої відзнаки, від відзнаки, яка в певний період часу починала компрометувати нагородженого - того, хто ставав у ряди прислужників влади, у чергу за премією. Мужній вчинок одного ставав переломним моментом у психології багатьох, утверджував серед колег почуття власної гідності, додавав мудрості, змушував змінити підходи і критерії до визначення кандидатів на нагороди. Вплив особистості на історію проявився у тому, що людина припинила, зупинила процес девальвації цінностей. Але про це - іншим разом.

Стовпи, закутані в гірлянди,
Зігрітися ніяк не можуть,
А ти бредеш у сніг і стужу,
Несеш кохання кару божу.
Це, ніби, чемодан без ручки –
І нести – мука, й жаль лишити,
Бо уявити тяжко-важко:
Як без кохання бути? Жити?
Воно як світло серед ночі,
Як рятівний жилет у морі,
Як білий купол парашута –
Надія у біді та горі.
Во

Ось рушничок з житомирського льону.
Що ріс в Поліській рівнині.
Орнамент,вишивка на ньому
Символізують дружби дві.
На ньому грона винограду,
Що плідно у Криму росте.
Кінці -символіка Полтавська
Краси й відтінку додає.
Наш рушничок-є символ
Дружби двох земель,
Полтава й крим-щире поєднання.
Хай він нагадує цей славний день,
Наш творчий міст,наші палкі вітання.  

Рідна мова українська,
Мов ждерельце чиста.
Ти чарівна,матиринська,
Співуча і барвиста.

Як цю мову не любити?
Як їїне знати?
Вона вчить  на світі жити,
Ніби рідна мати.

Мене дивує незвіданий світ
Весни прихід, черешні цвіт.
Мене дивують літа килими,
Осені - золото, срібло - зими.
Мене дивує краплинка роси,
Веселкова дуга, кольори усі.
Мене дивує музика дощу,
Живого ріст - липи й хвощу.
Мене дивує краса полів,
Солодкий шум карпатських лісів,
Мене дивує небесна блакить,
Захмарене небо і блискавки мить.
Мене дивує срібне сяйво зір,
Там місяць-кораблик пливе із-за гір.
Мене дивують пахощі саду,
Річки життєдайні біля водопаду.
Мене дивує політ бджоли
Меду духм'яного запах й перги,
Мене дивує мовочка моя,
Якою я мислю і свідчу життя.
Мене дивує, як я дивуюся,
Усіма дивами дивно милуюся.

 

Комментарии

Новенькое в блогах

Новое награждение медалью! - Нове нагородження медаллю!

Пирателисса
18 августа 2020

Медалью «AKTIV» награждается пользователь сайта «Сокровища Папча» Саня И. (логин - sanya12)! За...

klady3

Люди! Конкурс викторин завершен!

Папченко
31 мая 2020

Всем привет! Ну, вот. Сегодня 31 мая. А на часах 24:00 по времени Екатеринбурга. И что это...

Дружба

Вірджінія Петровська
09 апреля 2020

Дружба - це опора всього нашого життя.

Друг для нас як мама, яка може потурбуватись та зігріти...

Щасливий той хто мав змогу знайти щасливе життя. Але найщасливіший той, хто вміє ним користуватись

Ростислав Ворох
07 апреля 2020

Що таке щастя? – це риторичне питання. Кожен з нас має свої зацікавленності, думки й погляди, а...

У Львові

Лехман Маркіян Тарасович
08 марта 2020

Коли горять вогні у Львові,
Луна мелодія весни,
Відчуєш пахощі медові...
Ой, зачаровувались ми!