Літературний твір, якому присвячена сьогодні наша вікторина це повість «Республіка Шкід» - книга, що написана Григорієм Білих і Леонідом Пантелєєвим в 1926 році.
Багато письменників і критикiв дуже високо оцінювали дану повість. Адже автори були дуже молоді. А таке буває рідко, що книга написана добре, якщо у письменників майже немає досвіду. Але у цих досвід точно був, якщо не письменницький, то життєвий - точно. Адже «Республіка Шкід» - їх автобіографічна повість. Впевнені, що ця вікторина буде цікава не тільки дітям але й дорослим читачам.
У ній розповідається про життя безпритульних і важких підлітків. Головних героїв, як таких, немає. Але в основному, діє четверте відділення, тобто ті, хто найпершими з'явилися в Шкиде. До речі, Шкид - це скорочена назва школи-комуни імені Ф. М. Достоєвського.
Особисто я цю книгу читав, як кажуть, на одному диханні. Усе написано так ... Навіть не знаю, з чим порівняти. Ось попадається тобі в руки перший раз знаменита і гарна книжка. Я от, вкотре перечитую «Республіку Шкід» і не можу відірватися. Хоча все вже знайоме. У цьому і є успіх того, що автори були молоді. Вони добре передали атмосферу дитинства і дорослішання.
Діти кажуть майже так само, як і зараз. Тільки думки свої висловлюють трохи по-іншому. А здатні вони на такі витівки, що всі сучасні хулігани можуть відпочивати. Сподобалося і те, як шкидцев відносяться до новачків. Після довгого поневіряння по вулицях, притулкам, навряд чи хтось сподівається на гарний прийом. А в Шкиде так і зустрічали. Та й взагалі мало хто мав ворогів. Хоча, були й нахаби, і хитруни. Але довго вони бенкетували, і не нахабнішали. Якщо треба, шкидцi могли об'єднатися і піти бити ворога.
Викниксор, тобто Віктор Миколайович Сорока-Росинський був директором ШКІД. Про нього у мене кілька думок. Дуже запальний. От за випадок з Ленькой Пантелєєвим, коли хлопці стали красти у слеповатой і глухуватий матері Викниксора оладки, хлопчик за неї заступився. Шкидцi закричали і стали Льоньку бити.
Прийшов директор, поцупив новачка (а Пантелєєв в цей момент тільки-тільки вступив до Шкид) до себе в кабінет. Запитав, за що били. Льонька почав говорити, що за коржики. Ну, а далі ... Накричав директор на бідного хлопчину і в ізолятор відправив.
Ось у цей момент я сам був готовий побити Викниксора. Хоча іноді його злість можна зрозуміти - набачився, натерпівся. Не всім дано бути терплячими. Ось Макаренко Антон Семенович говорить про цю книгу, як про велику педагогічну невдачу. Не знаю, не знаю. Мені це невдачею не показалося. Були ж і у Макаренка на самому початку зриви, не відразу ж він до своїх вихованців звик. Та й в епілозі розповідається про подальші долі деяких персонажів. Шкода мені Григорія Бєлих, наприклад. Він помер на тридцять першому році свого життя. Його звинувачували у контрреволюційній діяльності через кількох рядків у вірші... Так, часи були тоді не дуже хороші. Помер Григорій Георгійович в пересильної в'язниці від туберкульозу, тоді це захворювання називалося «швидкоплинні сухоти».
У 1966 році Геннадій Полока зняв за книгою однойменний фільм. Я екранізацію подивився не так давно, і повинен сказати, що вона не така вже й погана. Раніше кіно знімати вміли. Багатьом не сподобається, що фільм чорно-білий. А я хочу сказати, що атмосфера книги передана добре. І зробити це було, звичайно ж, не так-то й легко. Тому що про безпритульників знято чимало фільмів, і всі вони малоправдоподібни. Цей же, гарний виняток. Та й артисти хороші. Наприклад, в ролі Викниксора знявся Сергій Юрський, багатьом відомий з фільму «Золоте теля» (1968 року). Ну, що ж, бажаю всім приємного читання, а може навіть і перегляду фільму. Удачи в проходженні вікторини!
Герман Дедюхін
Пройди тест
Коментарі
Внимательности образец...
***
Сказывается невнимательное прохождение предыдущих викторин
Жизнь снова становится всё интереснее)
Мне кажется, это ненадолго