компас
семь футов

Обкладинка книги

Напевно, майже кожен хоча б раз в житті чув про Господиню Мідної гори, Огнівушку-Поскакушку або Срібне копитце. І не дивно! Адже цих персонажів давним-давно знають і люблять не тільки на їх уральській батьківщині, але і по всьому світу далеко за її межами. А на самому Уралі вони настільки популярні, що їх поміщають не тільки на сувеніри і коробки для цукерок, але навіть на герби деяких міст. Ось так! А тим з вас, хто все-таки ще не встиг познайомитися з цими персонажами, сьогодні саме час розширити свій кругозір! Тому що цю вікторину нашого дитячого сайту ми присвячуємо казкам Павла Петровича Бажова - відомого уральського письменника, який подарував нам з вами ці чудові образи та історії.

Бажов народився 27 січня 1879 року на Уралі, в маленькому містечку Сисерть. Його батько був майстром на гірничодобувному заводі, а мати мереживницею (тобто майстринею, що виготовляє мережива). Жили вони бідно, і сім'я часто переїжджала - батько працював то на одному заводі, то на іншому. Ці подорожі по металургійних містечках Уралу справили на майбутнього письменника величезне враження. Кажуть, він дуже любив бувати в селі Польова (нинішньому місті Полевском), і слухати розповіді Василя Олексійовича Хмелинина, що жив там - «дідуся Слишко», як звали його всі хлопці. Слишко сердився, коли хлопчаки просили його розповісти казку: «Казку бабусі малятам кажуть. А я - про старовинне життя пам'ятаю. Тільки це не казки, а сказання та побувальщини прозиваються. Інше, чуєш-ко, і говорити не всякому можна. З побоюванням треба. А ти кажеш, казки!»

Цікаво, що спочатку прізвище Бажова писалося як Бажев, а «бажіти» - це по-північному означає «ворожити, чаклувати». Звідси пішло хлоп'яче прізвисько Бажова - Колдунков (тобто Чаклунков), яке пізніше стало одним з літературних псевдонімів письменника - Колдунков Егорша.

П.П. Бажов з онуком Микитою

Закінчивши в 1899 році Пермську духовну семінарію, Бажов працював учителем російської мови. У 1911 році одружився на своїй учениці, Валентині Олександрівні (в дівоцтві - Іваницької). У сім'ї народилося семеро дітей, проте в лихі роки Павло і Валентина втратили трьох. Вільний від роботи час Бажов проводив у подорожах по рідному краю - записував розповіді робочих, вивчав працю каменярів, сталеварів, гранувальників, зброярів та інших майстрів Уралу, збирав фольклор, гірницькі легенди та старовинні усні перекази, багато з яких розповідав йому в дитинстві дідусь Слишко.

В Жовтневої революції Бажов побачив кінець соціальної нерівності. У Громадянську війну, в кінці квітня-початку травня 1918 року, він прибув у Семипалатинську губернію, а в червні 1918 року - в місто Усть-Каменогорськ (Казахстан). Відразу ж включився в роботу по організації підпілля і єдиної тактики опору в разі падіння радянської влади в області та повіті. Воював на боці червоних, був начальником інформаційного відділу штабу 29-ї дивізії, редагував армійську газету, друкував на сторінках «Окопной правди» свої нариси, оповідання та фейлетони, протягом року був членом Семипалатинського губкому партії, брав участь у створенні партизанських загонів Алтаю і Сибіру.

Наприкінці 1921 року Бажов внаслідок важкого захворювання і на прохання Камишловского виконкому повертається на рідну Урал, в місто Камишлов (основна причина була в доносах в Губернській ЧК Семипалатинська на його бездіяльність в період влади Колчака), де продовжує журналістську та літературну діяльність, пише книги по історії Уралу, збирає фольклорні записи. У 1923-1931 рр. працює в обласній «Селянській газеті». Перша книга нарисів Бажова «Уральські бувальщини» вийшла в 1924 році. У 1936 році в журналі була опублікована перша з його уральських казок «Дівка Азовка», яка відразу принесла Бажову популярність, а в 1939 році вийшло перше видання «Казок старого Уралу» - так спочатку називався збірник «Малахітова скринька». Згодом автор неодноразово поповнював його новими казками - вони стали головною справою його життя. На сьогоднішній день «Малахітова скринька» багато разів перевидавалася мільйонними тиражами і перекладена на десятки мов світу.

Ілюстрації художника Миколи Пшінки

Для нашої вікторини ми взяли з «Малахітової скриньки» дві казки - «Кам'яна квітка» та «Гірський майстер»: ті, що розповідають нам історію каменеріза Данили-майстра та його відважної нареченої Катерини. Переказувати її тут не будемо, зауважимо лише, що вона так полюбилася читачам, що не раз була екранізована, а також за нею були поставлені спектаклі, балет і навіть опера! Але цікавіше всіх мультфільмів і спектаклів, звичайно ж, залишаються самі казки. Так що, бажаємо вам захоплюючого читання, і - удачі в розгадуванні вікторини!

В оформленні вікторини використані
ілюстрації художника Миколи Пшінки

Пройди тест

Коментарі  

topolenok
0 #3 topolenok 22 травня 2016
Да, всего километров сорок.
(Это не сарказм, если что. Это действительно недалеко, всего 1,5 часа езды).
Юля
0 #2 Юля 22 травня 2016
Ух ты! Очень интересно! Это же, наверно, не далеко от вас, да?
topolenok
+1 #1 topolenok 21 травня 2016
На самом деле, мне очень нравятся камни. Они все разноцветные, красивые, интересные, и нет двух одинаковых камешков :) И поскольку сказы Бажова в большинстве своём затрагивают тему камней, то они также для меня очень интересны (помимо непосредственно литературных их качеств). И ещё очень интересно, когда оказываешься в местности, которая упоминается в сказах - например, я была на горе Думная. Она пологая с одной стороны и поросшая берёзами, а с другого бока обрывистые скалы. И с вершины внизу под ними видна речка, и открывается вид на городок Полевской. Гора невысокая, но сидеть там наверху очень здорово. Под берёзами на горе можно ещё находить грибы. А однажды мы на скалах видели кошку - как она там лазила... Причём, похоже, ей не впервые было. А зимой с пологой части Думной местные на санках катаются)) И ещё там на вершине археологи нашли древнее городище...

У Вас недостатньо прав для коментування. Реєструйтеся або авторизуйтеся.

 
Я люблю буриме