Представляємо вам вікторину за знаменитою повістю «Білий Бім Чорне вухо» письменника Гаврила Троєпольського! Вікторину склали юна піратка з команди нашого дитячого сайту-фрегату Леся Максим та її мама Крістіна.
Письменник Гаврило Миколайович Троєпольський народився 29 листопада 1905 року в селі Ново-Спаське на Єлані (нині Новоспасівка Грибанівського району Воронезької області). Закінчив сільськогосподарське училище. Перші п'ять років після того (1925-1930 рр.) працював сільським учителем.
Перша літературна спроба Г. М. Троєпольського відноситься до 1938 року. Тоді в альманасі «Літературний Воронеж» було опубліковане його оповідання «Дідусь». Приблизно в 1953-1954 рр. до його попередніх оповідань додалося ще кілька, і вийшла цілісінька книга, яку читачі і критики оцінили як річ талановиту й самобутню. 1956 році вийшла друга книга «Біля крутого яру». За його сценарієм було поставлено кінофільм «Земля і люди». В сорокавосьмирічному віці Г. Троєпольський став відомим письменником - випадок в історії літератури дуже рідкісний. Твори письменника перекладено на багато мов народів Радянського Союзу та на іноземні мови.
У повісті «Білий Бім Чорне вухо» (1971 р.) Г. М. Троєпольський з великою вірою показує перемогу добра над злом і неправдою, піднімає складні моральні проблеми. Цей твір відзначено Державною премією СРСР за 1975 рік.
Коротко про твір. Ця широко відома повість про собаку - розумного, доброго сетера Біма, і про людей - добрих і лихих, яких зустрічає на своєму шляху Бім. Він, шукаючи свого хазяїна Івана Івановича, потрапляє у різні пригоди, долає відстань, біль та страх, але все одно не покидає надії на те, що він знайде свого хазяїна і вони будуть разом, як колись.
Автор пристрасно захищає усе живе на Землі, говорить про величезну відповідальність людини перед природою, вчить добру...
Ось що в передмову до своєї повісті написав сам автор, Гаврило Троєпольський. Прислухайтеся:
«...Читач, друже!.. Ти подумай! Якщо писати тільки про доброту, то для зла - це знахідка, блиск. Якщо писати тільки про щастя, то люди перестануть бачити нещасних і в кінці-кінців не будуть їх помічати. Якщо писати тільки про серйозно-сумне, то люди перестануть сміятися над потворним...
...І в тиші осені, яка минає, овіяний її ніжною дрімотою, в дні недовгого забуття майбутньої зими, ти починаєш розуміти: тільки правда, тільки честь, тільки чиста совість, і про все це - слово. Слово до маленьких людей, які будуть потім дорослими, слово до дорослих, які не забули, що були колись дітьми. Може бути, тому я пишу про долю собаки, про його вірність, честь і відданість.
...Жодний собака у світі не вважає звичайну відданість чимось незвичайним. Але люди придумали звеличувати це почуття собаки як подвиг тільки тому, що не всі вони і не так вже й часто володіють відданістю другові і вірністю обов'язкові настільки, щоб це було коренем життя, природною основою самої істоти, коли благородство душі - сам собою зрозумілий стан.
...Ось так і серед нас, людей: є скромні люди з чистим серцем, «непомітні» і «маленькі», але з величезною душею. Вони-то і прикрашають життя, вміщуючи в себе все найкраще, що є в людстві - доброту, простоту, довіру. Так і підсніжник здається крапелькою неба на землі...»
Удачі в проходженні вікторини!
Коментарі