Сьогодні наш дитячий сайт представляє літературну вікторину за відомою повістю Владислава Крапівіна «Хронометр (Острів Святої Єлени)» - першою частиною трилогії «Острови і капітани». Вікторину склала наша авторка Маша Коршунова.
Вперше цю відому багатьом з нас, мешканців сайту «Скарби Папча», повість видали у 1987-1988 роках в журналі «Уральський слідопит». Як пише у відгуках на неї в інтернеті одна жінка, яка вперше познайомилася з «Хронометром» саме через це видання (будучи ще дуже і дуже юною), «очікування кожного нового номеру було нестерпним». Як же я розумію її і всіх дітей (яких напевно було чимало), які переживали подібні почуття! Варто уявити себе на їхньому місці - що твір, в якому ти вже просто живеш, видають маленькими порціями раз на місяць… Так, я розумію, що це лише посилювало любов до прочитаного та інтерес, але… Загалом, хвала 21 століттю і електронним книгам.
Однак хіба про це мова! Чим же підкуповує читачів ця повість? Мабуть, все її читачі діляться на дві категорії (про що суджу по тим же самим відгукам): на тих, кого найбільш привернула в ній історична сюжетна лінія - про кругосвітню експедицію Крузенштерна і Лисянського; і на тих, хто з набагато більшим інтересом ковтав сторінки про життя Толіка Нечаєва, звичайнісінького відкритого і життєрадісного хлопчака. Я відношу себе до останньої касті, хоча, читаючи про експедицію, теж аж ніяк не позіхала від нудьги. Тому що одна справа - коли люди з їх характерами і долями служать лише декораціями для голих історичних фактів (сама тужлива історична література побудована саме за цим принципом), і зовсім інша - коли навпаки.
Один шибко свідомий дядечко навіть дорікнув Крапівіна в тому, що, мовляв (цитую не дослівно): «Де ж тут піднесені ідеали для дітей та юнацтва? Всі персонажі надто живі й приземлені, з людськими слабкостями і недоліками». Ось чесно кажучи, не розумію, що поганого в тому, коли історичні персонажі схожі не на монумент, а на справжніх людей, в існування яких легко повірити. Ідеали, якщо ставитися до них так, як вищезгаданий дядечко, залишаться лише чимось гарним, але далеким від життя. А якщо вони будуть, о жах, живими і чимось віддалено схожими на тебе, то цілком можна повірити в можливість свого до них наближення і почати прагнути до цього. Але - буде на цю абстрактну тему. «Обіцяв розповіді про моря-океани, а вдарився в гнилу філософію…» - як казав Курганов з «Хронометру».
Дуже цікаво особисто для мене було побачити Крузенштерна в ролі директора Морського кадетського корпусу. Також із завмиранням серця читала сторінки, коли російські кораблі вперше перетинали екватор… З подвоєною увагою стежила за сюжетною лінією з Головачовим і, якщо чесно, як і Толік не могла зрозуміти, які причини могли штовхнути його на настільки страшну міру по відношенню до себе. Хіба мало у світі, та й на тій же «Надії» людей, які більш стоять дружби, ніж Рєзанов? Можу пояснити це лише природною ранимістю Головачова і виснаженням сил, в тому числі і моральних, після важкого плавання (що згадується і Крапівіним…) А мій тато вирішив, що Головачов просто розчарувався в людях після випадку з Рєзановим. Цю тему, напевно, можна обговорювати нескінченно.
Толик - типовий, в загальному, для тих часів хлопчисько. Грає в городки, катається на лижах і на саморобній «собачій упряжці», майструє повітряних зміїв і модель підводного човна, часом хапає двійки… Але це все-таки зовнішня, хоча і невід'ємна і важлива для Толіка сторона його життя. А в душі він тонкий романтик з багатим внутрішнім світом, чуйна і самокритична людина. Толік готовий нажити собі неприємності заради того, щоб завести хронометр на прохання хворого дорослого друга, може піти проти натовпу хлопчаків, щоб підтримати невдаху Шурку… Багатьом, в тому числі й дорослим людям, не вистачає цих якостей. Найважливішою віхою дитинства Толика стала зустріч з Курганова і «Островами в океані», яка багато в чому визначила подальший розвиток його характеру. Після того, як він злякався під час грози, Толик вважає про себе, що не має права читати цю повість. А Курганов став настільки важливою людиною в його долі, що після його смерті Толик вважає головною справою свого життя створити «Таємний Океанський Лазутчик Імені Курганова», щоб увічнити його ім'я. Загалом, до цього такого звичайного на перший погляд хлопчика важко не поставитися з великою симпатією.
Всім, хто ще не читав цю повість, дуже і дуже раджу це зробити! Ну, а тим, хто прочитав - пропоную пройти нижченаведений тест…
Коментарі